<< Главная страница

ЛIТОПИС САМIЙЛА ВЕЛИЧКА



Категории Величко Самiйло ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал СКАЗАННЯ ПРО ВIЙНУ КОЗАЦЬКУ З ПОЛЯКАМИ, що через Зiновiя Богдана Хмельницького, Гетьмана вiйськ запорiзьких, вiсiм лiт точилася. А близько дванадцяти лiт тяглася з iншими державами у полякiв, якою вiн Хмельницький, при всесильнiй Божiй помочi, з козаками i татарами з тяжкого лядського iга вибився i пiд великодержавне, пресвiтлого монарха росiйського Олексiя Михайловича володiння добровiльно пiддався. Вiд авторiв: нiмецького Самуïла Пуфендорфiя, козацького Самуïла Зорки i польського Самуïла Твардовського, який описав ту вiйну вiршами у своïй книзi Вiйно Домова названiй. Нинi ж коротко стилем iсторичним i нарiччям малоросiйським, оправлено й написано стараннями Самоïла Величка, колись канцеляриста вiйська запорiзького, в селi Жуках, повiту полтавського, року 1720. ПЕРЕДМОВА ДО ЧИТАЛЬНИКА Цiкавому норову людському не може нiчого бути сподобнiшого, ласкавий читальнику, як читати книги й дiзнаватися про давнi людськi дiяння та вчинки. Бо чи може у печалi щось швидше стати лiком, як той же книжковий, пильно й до речi вжитий, медикамент? Спiзнав я те сам, коли мав скорботу; читаючи та слухаючи книжки i дiзнаючися з них про всiлякi людськi пригоди й бiди, я вчився зносити терпляче i власнi злигоди; покладався-бо на приказку — в терпiннi вашiм знайдеться душа ваша. Думаючи про це й оглядаючи лiтописнi та iсторичнi писання чужоземних письменникiв, читав я про всiлякi дiяння й побачив, що славу тих чужоземцiв пояснено й не затемнено. Цього не скажеш про наших сармато-козацьких предкiв, що так само, як i чужинцi, вели вiйни й славилися лицарською вiдвагою та богатирськими подвигами. Нашi письменники про них нiчого не написали i не розтлумачили: я побачив, що славу нашу сховано пiд плащем ïхнiх нiкчемних лiнощiв. Бо коли хто з давнiх слов'яно-козацьких письменникiв i вiдтворив якусь варту пам'ятi, сучасну йому подiю, то записав це вельми куцим i короткослiвним реєстриком, не вiдзначивши, з яких причин те постало, як вiдбувалося i як закiнчилося, не зазначивши й побiчних обставин. Отож гiднi похвали подвиги наших козако-руських предкiв описали не нашi ледачi iсторики, а чужоземнi: грецькi, латинськi, нiмецькi та польськi. Можна прочитати там i про описану вже в мене Хотинську вiйну 1, проте цi книжки важко не тiльки витлумачити й перекласти на козацьку мову, але й дiстати в Малiй Росiï. Рiч вiдома: як мертвоï плотi нiхто, крiм божоï благодатi, не воскресить, так не може людина навiть суєтну сьогосвiтню славу вияснити й описати без лiтописних свiдчень. Тим-то я й не посмiв писати того, про що не мав певного знаття. I це не через лiнощi, а тому, що нашi козацькi лiтописцi, наслiдуючи давнiх ледачих письменникiв, через недбальство не описали славнi й великi дiла своïх вождiв. У тi роки, коли шведськi вiйська перебували в Польщi та Саксонiï 2, я проходив з помiчним малоросiйським вiйськом, яке було послане за монаршим, його царськоï пресвiтлоï величностi, указом на допомогу полякам проти шведiв, через тогобiчну малоросiйську Украïну, що лежить на захiд вiд Корсуня й Бiлоï Церкви. Перейшов я Волинь та князiвство Руське до Львова, Замостя, Бродiв i далi, i перед моïми очима постали численнi безлюднi мiста й замки, порожнi вали, колись висипанi працею людською, як гори й горби. Всi вони правили тодi за пристановище i поселення диких звiрiв. Я побачив, що фортецi, якi траплялися нам на шляху у вiйськовому походi (у Чолганському, в Константиновi, Бердичевi, Збаражi i Сокалi), однi стоять малолюднi, iншi зовсiм спорожнiли — розруйнованi, зарослi землею, заплiснявiлi, обсадженi бур'яном i повнi лише червiв, i змiïв, й усякого гаддя, що там гнiздиться. Роздивившися, побачив я покритi мохом, очеретом i зiллям просторi тогобiчнi украïно-малоросiйськi поля й розлогi долини, лiси й великi сади, краснi дiброви й рiчки, стави й занедбанi озера. I це був той край, який правдиво колись, уже шкодуючи за втратою його, називали й проголошували поляки раєм свiту — був вiн перед вiйною Хмельницького немовби друга обiтована земля, що кипiла молоком i медом. Бачив я, окрiм того, в рiзних мiсцях багато людських кiсток сухих i голих — ïх покривало саме тiльки небо. Я питав тодi себе: Хто вони? Надивився я того всього, що кажу, порожнього й мертвого, повболiвав серцем i душею — бо ж зробилася пусткою ця красна колись i переповнена всiлякими благами земля, частка вiтчизни нашоï украïно-малоросiйськоï, i впали в незвiдь посельцi ïï, славнi предки нашi! Попитав я тодi багатьох старих людей, чому це так, через що i через кого спустошено тую землю нашу. По-всякому вiдповiдали менi,— один так, другий iнакше, i не мiг я з ïхнiх неоднакових розповiдей достеменно довiдатись про падiння й занепад тогобiчноï нашоï вiтчизни. Тiльки заглибившись у козацькi лiтописання, спiзнав я про деякi причини того занепаду (про це оповiм далi, у роздiлi другому). Багато дечого я взнав про той занепад i вiд вiршованоï книги Самуïла Твардовського 3, яка має назву Вiйна домова,— вона була надрукована в Калiшi 1681 року. Скористався я книгою нiмецького iсторика Самуïла Пуфендорфiя (ïï переклали з латини на росiйську мову й видрукували в стольному мiстi Санкт-Петербурзi 1718 року) 4, а також дiарiушем Самуïла Зорки 5, секретаря Хмельницького (про Зорку я розповiв докладнiше в дев'ятому роздiлi першоï частини). Однак i в людських розповiдях, i в лiтописаннях я побачив розбiжностi i був непевний, не знаючи, хто з тих iсторикiв мав рацiю, а хто нi. I все ж як воно не є, я, прагнучи працi, зважився вивести для твоєï вигоди, цiкавий читальнику малоросiйський, простим стилем i козацьким нарiччям, розклавши на частини й роздiли цю iсторiю про вiйну Хмельницького з поляками i про тогобiчний украïно-малоросiйський занепад. Я брав те, що повiдане в книзi Твардовського стислим, мережаним i заплутаним вiршем (про це й сам автор свiдчить в останнiй своïй книзi), й, оминаючи панегiричний та поетичний непотрiб, що належить знати тiльки пiдлiткам, виводив (тримаючись, як слiпий плоту) лише вiйськовi дiï. Я змiнював у деяких мiсцях змiст Твардовського (через вiршову труднiсть), але дуже не набагато. Правдивого ж викладу iсторiï та вiйськових подiй я не порушував, а коли чого не було в Твардовського, те докладав iз Зорки та iнших козацьких лiтописiв. А чого не було в Зорки, те додавав iз Твардовського. Пуфендорфiй же, як далекий вiд Малоï Росiï iсторик, описав ту вiйну Хмельницького дуже коротко. Треба ще додати, що Твардовський хоч i описав у однiй книзi дванадцятилiтню домову 6 польську вiйну, однак вiдвiв у нiй боротьбi Хмельницького з поляками тiльки вiсiм лiт. Тобто йдеться там до того часу, коли Хмельницький з козаками та всiєю Малою Росiєю пiддався пiд протекцiю росiйському царевi. В подальшi чотири роки поляки воювали з росiянами, шведами й венграми. За той час помер Хмельницький, гетьманував, а потiм зрадив Виговський, була Гадяцька комiсiя, впали на сьогобiчну Украïну великi бiди, потiм гетьманували Безпалий та Юрась Хмельниченко — збiглося це, на лиху годину, з тодiшнiми людськими розрухами. Отож, ласкавий читальнику, коли що здасться тобi в цiй моïй працi непевне й неправильне, то, може, воно так i є. Ти ж бо, коли добудешся досконалiших козацьких чи якихось iнших лiтописiв забудь лiнощi, полай мене за невiгластво в цiй справi i, покладаючись на тi правдивiшi лiтописи, але не знищуючи й моєï нiкчемноï працi, виправ мене даним тобi вiд Бога розумом. Бо нинi, через сiмдесят рокiв пiсля вiйни Хмельницького, важко домагатися досконалого знання i правди про тi вiйськовi подiï, тогобiчнi украïнськi спустошення й сьогобiчнi шкоди. I це тому, що мало є, як я вже казав, козацьких лiтописiв, та й тi письменники, що я ïх згадував, не викладають, мабуть, правдиво подiй, а з ними i я сам; недаремно ж бо кажуть: кожна людина — лож! Ти ж, ласкавий читальнику й правдолюбцю, все те менi вибач i покрий своєю благостинею. Покiрно прошу тебе цього i навзаєм бажаю тобi мати вiд найвищого господа i творця всi тимчасовi i вiчнi блага. Пильно i всеiстинно правдешнiй Малоï Росiï син, тобi ж, читальнику-спiввiтчизнику, всiх благ завжди бажає твiй брат i слуга Самуïл Васильович ВЕЛИЧКО, який був колись у генеральнiй вiйськовiй гетьманськiй канцелярiï канцеляристом вiйська Запорозького. 1 Маються на увазi записки М. Титлевського, якi вiдкривали лiтопис С. Величка в рукописi. Ïх умiщено в додатках до видання: Летопись Самоила Величка.— К., 1848.— Т. 1. 2 Йдеться про наступ Карла XII на Польщу в 1701 — 1702 рр. Вiйна закiнчилася поразкою саксонсько-польських вiйськ (пiд Клiшовом, 1702 р.), пiсля чого було скинуто з польського престолу Августа II. 3 Твардовський Самуïл (1600 — 1661) — польський поет. 4 Пуфендорф Самуïл (1631 — 1674) — знаменитий нiмецький юрист та iсторик. Книга, якою користувався Величко, звалася Введение в историю европейскую. 5 Щодо особи Зорки в iсторичнiй лiтературi були великi суперечки. Акти не засвiдчують такоï особи як писаря Б. Хмельницького. Деякi вченi вважають його вигадкою самого Величка, завважуючи схожiсть iмен при перелiку джерел. Все-таки якимось джерелом Величко користувався. Можливо, iменем Зорки прикривався iнший автор. Зорку визнавали С. Соловйов, М. Костомаров, М. Максимович, О. Левицький, К. Заклинський, В. Антонович, О. Лазаревський, В. Петрикевич, В. Липинський, Д. Багалiй, П. Клепацький та iн.; заперечували його Г. Карпов, М. Грушевський, М. Петровський, I. Франко, I. Крип'якевич, В. Iконников. 6 Домову — громадянську. (Уривки) ЧАСТЬ ПЕРВАЯ РОЗДIЛ 1 Вивод о гетьману Хмельницьком, хто он був i откуда; о дiтєх єго i слугах значнiйших; i о iсторику нiмецьким Пуфендорфiю. Не могл-єм того дойти i вибадатися з iсторiй книжних, якого власне року заложен i докончен в Польщi славний i крiпкий замок Бродський; того тiлько з повiстi певной шляхти польськой дойшол-єм, iж Зiновий Богдан Хмельницький, яко вольний i значний шляхти руськой син, зоставал в Польщi в чину конюшеськом у вельможного пана Потоцького, фундатора замку Бродського, в тоє время, коггда зовсiм докончился тот замок. I єгда тот Потоцький, з многими i високими себi ровними шляхти польськой персонами, прибил до Бродов 1 для оглядання тоєй своєй замку Бродського фундацiєй, тогда з тоєю ж своєю асистенцiєю ходячи по валах бродських тiшился вельце, же за старанєм i коштом єго так знаменитая i крiпкая фортеця Бродськая зостала сооруженна. Где слишал i от асистентов своïх многiє себi похвали, i тоєй фортецi залецення, яко i недобитою єï нарицали. При нем теж пану Потоцьком i конюший єго Богдан Хмельницький по тих же валах близько ходячи, а для бувшей в нем натуральной вдячностi, розтропностi i науки великую iмiючи милость от пана своєго, гди вопрошен був таковим словом: пане Хмельницький, як ся тебi мнить о той фортецi; бо я уважаю, i всi тоє признають мнi, iж єсть недобута. Хмельницький на тот час запомнiвши злой, а iле в подпилом, пана своєго фантазiєй, учинил неосторожне такий на слово панськоє отвiт: Ясневельможний мосцi добродiю, що рука людськая здiлаєт, то тая ж i зопсовати может. Що любо єсть правда, однак тим отвiтом Хмельницького тот пан Потоцький, фундатор бродський, барзо уражен, но Хмельницький не постерегл того. Леч от других браттi своєй, а особливе от ближайших боку панського слуг, з которими мiл доброє захованнє i приязнь, гди зостал перестережен, iж мiл того дня от меча панського стратити свою голову. Теди тоєй смертной не дожидаючися чашi, гди начали до столу панського в новосозданних замкових будинках готовити, он, Хмельницький, вийшов з замку на квартиру свою в мiсто Броди; где луччiï конi своï побравши i що було на тот час при нем субстанцiï на в'юки зложивши, рушил з челяддю своєю спiшно i безвiсно з кватири в путь намiренний, i чим прийшло до пол-обiду панського в замку бродськом, Хмельницький тим часом миль три i чотири могл улузати. А о полобiдi, гди пан Потоцький загрiв уже добре лоб свой сикером, велить покоєвому своєму винести себi з комнати палаш, а другому слузi приказал звати Хмельницького конюшого своєго. Тот слуга по всем замку не знайшовши Хмельницького, удался на квартиру єго, а там одержал от людей домашнiх таковую вiдомость, iж Хмельницький посiдлавши i пов'ючивши своï конi, рушил спiшно iз квартири, не сказавши нiкому куди. Слуга тот, гди о от'ïздi з Бродов Хмельницького принесл пану Потоцькому реляцiю, тогда всяк домислился, iж Хмельницький, оставивши вiчне службу свою, уйшол вовсе от гнiва панського. Пан Потоцький, получивши тую о уєханню Хмельницького вiдомость, тим барзiй роз'ярился i зараз найлучшими коньми своïми приказал слугам своïм гнати за Хмельницьким, а завернути єго до себе. Якая за Хмельницьким погоня любо i була, еднак всує; поневаж недогнаний Хмельницький i без жодного препятiя щасливе от Бродов прибув на Украïну. Где нiколикоє время проживши, i з добрими молодцями козацькими обознавшись, от'єхал з ними на низ до Сiчi Запорозькой. А там чрез нiколико лiт зостаючи, набивал нужних себi вещей, чрез працi i труди воєннiï, ходячи з козаками запорозькими полем i морем, за промислом воєнним под жилища бiсурманськiє i в оказiях воєнних не закриваючи своєго пред неприятелем ока, за що в войська запорозького в особливой був честi i повазi. А наконець, зтескнивши в Сiчi Запорозькой, от'ïхал в городи украïнськiє малоросiйськiє i, в Чигиринськом повiтi ожившись, женился, понявши себi панну Анну Сомковну, з нею же сплодил двох синов: Тимоша 2 i Юрiя 3 i третую цорку Єлену. Але iж був лiтерат, i в чину козаков реєстрових знаменнитий, а в оказiях воєнних против бiсурман (особливе на морю Чорном, в десятку тисяч войська козацького, року 1621, за кролевства в Польщi Жигмунта Третього i сина єго принц-Владислава, во время войни польськой под Хотинню, з Османом, царом турецьким, бувшой, i iнших времен i случаïв) iж завше оказивался королевi польському i Рiчи Посполитой не без значних, i награжденiя достойних прислуг i заслуг, того ради от короля Жигмунта i сина єго принц-Владислава i Рiчи Посполитой певную часть грунтов i земель, в повiтi чигиринськом, в Суботозi iмiл собi наданную, i вiчним мандату королевського привiлеєм ствердженную, i на тих то добрах своïх живучи, осадил слободу Суботовськую, i значне був начал розживатися, яко i Твардовський в первой частi книги своєя наменяєт. Чому враг ненавидяй добра людського, чрез iнструмент свой Чаплинського позавидiвши, вигнал був на время з дому i осiдлостi єго, Хмельницького, до Запорожжя; чрез якоє вигнаннє, не тiлько значноє i незказанноє крвi православной i римськой здiлал пролитiє, але i великоє коронi Польськой i Украïнi Малоросiйськой нанесл спустошенне i розоренiє: що з iсторiï предлежащой досконале узриши, любопитствующий чительнику. А я знову до рiчи моєï о Хмельницьком возвратившись, тоє тут докладаю, iж обидва сини Хмельницького, Тимош i Юрiй, були паливоди своєвольнiï, но Юрiй не так, занеже он з натури був євнух; а старший Тимош, єще совершенно незконченной бувшой войнi тогда Хмельницького з поляки (яко о том напредi узриши), женился на Домнi, дочерi тогдашнього господаря волоського, i толь був своєвольний, же по смертi отчеськой (єсли то єсть правда), Чаплинськую, мачеху свою, на воротах обвiсил. Бо Хмельницький, пришедши з войськом козацьким от Запорожжя до Чигирина, зловил Чаплинського, главного ворога своєго, i оттявши єму голову, Чаплинськую понял в жену себi. Потом i Тимош Хмельниченко, недолго з Домною поживши, забит в Сочавi; а Домна на своï отчистiï добра з Украïни, в огнi воєнном тогда палавшой, для тишини i покою в землю Волоськую от'ïхавши, в них, яко достатная i багатая панi вдовствующая, господствовала аж до смертi своєï, якая нечаянно постигнула ïï от рук нестаткiв i гультяïв козацьких, которiï, поворочаючи подобно з нiякихсь затягов воєнних, набрили в Волощинi Домну в нiякоïсь ïï маєтностi, i там на дом ïï розбойничесько нападши i всi скарби i багатства, якiï були Наверху, розграбивши, прочiïх скарбов схованих допитовалися Домни мученiєм i тиранством. Леч она, будучи мужественною невiстою, одповiдала козакам так: Лучче хощу да владiєт земля бездушная, нежелi ви одушевленнiï вразi моï скарбами моïми. При яких слов сконченню абiє скончила i живот свой Домна Тимошиха. Юрiй Хмельницький по смертi отчеськой, i по гетьманствi Виговського був мало щось гетьманом в Чигиринi, под державою вели-кого государя росiйського, которому вскорi змiнивши, i в отчаянiє фортуни своєя пришедши, удался до Порти турецькой, i стал був там чернецем. Но вскорi, по желанiю оттоманськом, чернечество своє отринувши, а гетьманом знову от Порти на Украïнi присланним будучи, таковим от Порти ударован був i писался титулом: Юрiй Хмельницький Венжик, ксiонже сарматiйський, i гетьман всего войська запорозького; що дається вократцi видiти в конституцiях короля Яна Собеського, на листi 35-м, року 1677-го в Краковi друкованих. Єлену зась Хмельницькiвну понял був за жону значний i шляхетний чоловiк, первiє Данило Виговський, брат родний Виговському, що по Хмельницьком був мало гетьманом. Потом Павел, чили Пантелеймон Тетеря 4, которий тож малоє время i гетьманом козацьким був в Чигиринi, пред Ханенком, гетьманом уманським. Ми же зде о том тут замолчавши, приступаєм до сказанiя о войнi Хмельницького з Поляки бувшой. В котороє время воєнноє, були при нем, Хмельницьком, два чоловiки знаменитих, рожаю шляхетного козацького: єден — Петро Дорошенко конюшим, а другий — Iван Брюховецький слугою старшим, которiï обидва, iж були люде довцiпнiï i в рiчах свiтових бiглiï, прето времен своïх i гонорами гетьманськими от бога i войська запорозького: Дорошенко в Чигиринi, а Брюховецький в Гадячом були почтенi. О чом всем по лiтах ïх напредi, по войнi Хмельницького, в сем лiтописцю лучче виражається... РОЗДIЛ 2 О обидах, утiсненiях, i розоренiях, малоросiянам, от поляков творимих; за якого короля i як давно онiï начашася; чрез колико i до якого короля продолжишася. О Русi, послi розоренiя Батиєва розплодившойся, i о козаках, з неï уродившихся i нижче порогов Днiпрових жительствовати наченших, i о гетьманах ïх. О привiлеях давнiх королевських приватних i публiчних, у малоросiянов бувших, i одобраню чрез Хмельницького у Барабаша привiлеïв королевських, малоросiянам же полезних; также о Хмельницьком, з яких причин уєхал до Сiчi Запорозькой, i по фортельной листовной до поляков кореспонденцiï, абiє поднесл i воєнноє на них же поляков оружiє, лiтопис козацький. Року от созданiя всея тварi 7156, от воплощенiя же сина слова божiя содiтеля i зиждителя миру Христа господа 1648, в он же господствоваху i повелiваху: в Москвi великий государ цар i великий князь Алексiй Михайлович, всея Росiï самодержець; а в Польщi великий государ i великий князь Владислав Жигмунтович Четвертий, король польський i шведський, єго же i Шестим Владиславом Пуфендорфiй нарицаєт; лiто було висектовоє; лiтера же пасхальная була К красноє. Бисть велiє малоросiянам шляхетним i посполитим, по обоïх сторонах рiки Днiпра жительствующим, i козакам войська запорозького от панов польських, i ïх дозорцов, мимо волю королевськую i Рiчи Посполитой, утiсненiє, озлобленiє, всеконечное знищеннє i розоренiє. Котороє то утiсненiє любо началося творити Русi от поляков, от 1333, подлуг Гвагнiна i Пуфендорфiя; альбо по iном iсторику Кромеру 1336 року, когда Казiмiр Великий, iже єсть того iменi Третiй, по смертi Владислава Локетка, отця своєго, наставши зараз королем польським i перво року 1340, потом всеконечно року 1348 взял войною руськiє землi i провiнцiï i з'єдночил ïх з короною польською, альбо подчинил ïх оной. Однак легшоє i зноснiйшоє було людем руським i козакам з ними, аж до кролевства Жигмунта Первого. Єгда же Жигмунт оний, подлуг Кромера i Гвагнiна, року от рождества господня 1507 приять королевство Польськоє, тогда за єго пановання, дев'ятого року, то єсть от рождества Христова року 1516, козаки в руських провiнцiях i землях, i з тоєï ж Русi, чрез 276 лiт, послi плiненiя i розоренiя Батиєвого (котороє бисть, по свiдительству Пуфендорфiєва, року от рождества господня 1237, а по свiдительству Галятовського 5, в Скарбницi єго в чудi втором, року 1240) паки розплодившiïся i умножившiïся, з домов своïх виходити, i по островах Днiпрових, нижче порогов, рибними i звiринними добичами бавячися, когда начаша вселятися, тогда зараз завистнiï добру i вольностi людськой поляки, того незлюбивши, начаша над волю i привiлеï королевськiï, большiє Русi i козакам творити обиди i утiсненiя. Потом, подлуг помененного iсторика Пуфендорфiя, року от рождества Христова 1574, а подлуг Кромера, iсторика польського, року 1576, по Генрику Валенсiю французi, князю авдегавенськом, брату короля французького, Кароля Дев'ятого, єгда сiде на маєстатi королевства Польського Стефан Баторiй, князь трансiльванський, воєвода седмигродський, муж в кронiках великоє з рицерства залеценє мiючий i в рицерських людєх кохаючийся, тогди, устроïвши в Польщi войська платнiï (яких пред тим не бувало) назвал ïх кварцiяльними. Єгда же зараз потом i в козаках днiпронизових, яко овцях, пастиря неiмущих, устроïл чин, к воïнському управленiю потребний, позволивши ïм подлуг старожитних i древнiйших обичаïв между собою iмiти не тiлько менших начальников, но i найбольшого воєвождягетьмана i надал ïм во владiнiє для гетьманской резиденцiï i для войськових всяких запасов i прибiжища над Днiпром город Терехтемиров, зо всiм єго уïздом (що i Твардовськiй в частi первой книги своєй Война Домова названной, свiдительствуєт), ствердивши тоє войську запорозькому i грамотою своєю королевською. Тогда поляки в ббльшую (от первой) зависть i нєдоброхотство возвративши всю под своєю властiю тогда бувшую Русь i козаков внутр Польщi i на Украïнi по обоïх сторонах рiки Днiпра жительстовавших, большими налогами i бiдстви отягощати i озлобляти начаша. I продолжися ïм, козакам i Русi, тоє от поляков творимоє озлобленiє, чрез лiт 315, числячи от Казiмiра Великого (яко виш iзобразись), Русь завоєвавшого, аж до Владислава Четвертого. Бо от вишписанного короля польського, Казiмiра Третього, до панування Жигмунта Первого, бяше Русь (яко же рiх) в меншом от поляков озлобленiï чрез лiт 174, в них же прейдоша королей польських 8, з ним же, Казiмiром, числячи. А от Жигмунта до королевства Стефана Баторого чрез лiт 67, в них же прейде королей польських 3, з ним же, Жигмонтом, рахуючи, в большом утяженню Русь з козаками обрiталася. От Стефана зась Баторого до кончини в мiстечку Меречу Владислава вишмененного Четвертого, в року 1648 постигшой, в он же i Хмельницький за вольностi козако-руськiє поднял войну против поляков, бяше Русь з козаками в неудобостерпимом от поляков озлобленiï i утiсненiï чрез лiт 74; в них же прейшло королей польських 3, з ним же Владиславом i Баторiєм iзчисляючи... Тiï убо всi монархи польськiï, яко ïм прислушало i подобало, бяху к своïм подвласним людем русам i козакам ласкавими i милостивими панами, iмуще ïх в своïй особливой охоронi i протекцiï, i древнiйшiï ïх права i вольностi, єден по другому засiдаючи маєстат кролевства Польського, новими своïми грамотами i привiлеями умоцняли. А особливе Ягеллiон, iли Владислав Вторий по Кромеру, по Пуфендорфiю же Четвертий, за королевства своєго ко русам i козакам (взглядом надання i ствердження прав i вольностей ïм полезних) не без особливоï могл бути благодатi i призрiнiя, яко монарх (по свiдительству Гвагнiнову, в Кронiцi Польськой на листi 98), з матки руски рожденний, i многоє з своïх добродiтелей i благонравiя, от того ж Гвагнiна, залеценє iмiющий, а над то пам'ятствуючи он, Ягеллiон, антицесоров своïх, королей польських, уставов, привiлеïв, козакам i Русi поставленних i утвержденних, не уничтожати i не касовати. I овшем з тих помененних монархов польських кождий що-кольвек могл (яко же вишше рiх) часу своєго пановання русам i козакам украïно-малоросiйським прибольшити прав i вольностей, ку ïх помислнiйшему житiю (що в пактах i метриках коронних певне обрiсти могло би ся), заохочаючи ïх тим i вперед ку себi на приязнь, непремiнную зичливость i вiрную службу. Леч панове державцi польськiï i ïх дозорцi, в руських землях i провiнцiях бувшiє, всi тiï королевськiï мандати i привiлеï чрез свою гордость уничтожающе своïм неситим желанiєм, з людським утiсненiєм i обидами (яко же преднаписася) чинили довлетворенiє. Аще бо i iмiяху в то время (то єсть року 1648) козаки i всi малоросiяне в себе права i привiлеï древнiï i новiï королевськiï, на певнiï своï вольностi i свободи данiï, обаче тих високодумная i гордостiю велiєю вознесшаяся (яко же i вишше рiхом) шляхта польськая не слушала i не iсполняла, i за нiчто же ïх мняши, великими тяжестьми i бiдствами (для своïх власних, i найбольшими багатствами i прибутками ненасищенних афектов) утискала i обижала. З яких привiлеïв королевських єдна шляхта малоросiйськая iмiла i держала в себе приватне, бо тiлько ïм самим онiє на добра i вольностi ïх були данi. А другiï привiлеï, войську запорозькому i всему обще народу малоросiйському служачи, по прежнiх козацьких гетьманах позостали (которих то гетьманов от 1576 року, в он же настал королем Баторiй, до 1638 року, в он же кролевал Владислав Четвертий альбо Шестий i в нем же отправилася прежде вираженная война з поляками Острянинова, по свiдительству кронiк польських i лiтописцов козацьких, то єсть чрез 62 чили сiмдесят одно лiто, прейшло вiрних i противних поляком десять). Ïх же проiменованiя сiï суть, по рокам ïм зде полагаємим: Число гетьманов Годов гетьмановали Iмена гетьманов 1 1577 Шах гетьманом був запорозьким, 2 1595 Наливайко був гетьманом козацьким, 3 1599 Косинський був гетьманом запорозьким, 4 1618 Сагайдачний був гетьманом козацьким, 5 1626 Вовк був гетьманом запорозьким, 6 1630 чили 37 Тарас був гетьманом козацьким, 7 1631 чили 2 Балук гетьманом був козацьким, 8 1633 Сулима був гетьманом козацьким, 9 1638 Острянин був гетьманом запорозьким, 10 Того ж Гуня був гетьманом козацьким. Знайдовалися на тот час в руках значного козака Барабаша, полковника черкаського, єго же многiï з людей малоросiйських, рiчей певне несвiдомiï, нарицаша i днесь нарицають гетьманом, но нiсть тако: зане же от помененной войни Остряниновой гетьмани войська запорозького, чрез трактат у Маслового Ставу заключенний, iспразднишася, i комiсари польськiє вмiсто гетьманов козацьких над козаками уставленi бяху, що назад на листi... совершенно виражено. Тот Барабаш, єще пред полковничеством своïм черкаським, будучи значним на Украïнi товаришом войська запорозького, гди року 1636 настал королем польським Владислав Четвертий, iже єсть i Шестий, з Богданом Хмельницьким i iз iним значнiйшим товариством украïнським ïздил до него, Владислава, i при освядченкю єму творимих на Украïнi от поляков обид i утисков, просил о потвердженнє королевськоє давнiх украïнських i козацьких прав i вольностей, i аби вольно було ïм з между себе вибрати i поставити гетьмана, на услугу i защит от неприятелей коронi польськой потребного, що i одержал. Iбо не тiлько дан був єму, Барабашу, зо всiм войськом запорозьким i народом украïно-малоросiйським, привiлей королевський, при печатi i подписi власной руки королевськой Владиславлей, ствержуючий прикладом прежних королей польських всi козацькiï i малоросiйськiï древнiï права i вольностi i позволяючий ïм, козакам, на Украïнi своєго iмiти гетьмана. Але при отправi ïх приватне бувшой i такоє королевськоє к нему, Барабашу, з товариством усноє було слово: Пам'ятаєм ми, панове козацi (кромi iних давнiйших вiрних антицесором нашим найяснiйшим королям польським i всей коронi услуг ваших), недавно прошлую Хотинськую, под дирекцiєю нашею, упрейме вiрную i зичливую нам против Османа, султана турецького, службу вашу, войська запорозького, котороï, яко найяснiйший Жигмунт, отець наш король польський, так i ми вдячнi будучи велце, декляровали-сьмо вам, всему нашему войську запорозькому i цiлому народу украïнському такую нашу ласку i респект, якой би-сьте тiлько от нас афектовали i вожделiли, i тепер тоï декларацiï нашой не касуєм i не премiняєм. А претож, єсли би поляки, на Украïнi господствующiï, своïм ходячи упором, не слухали нашего королевського заказу i не повстягнулися от чинення малоросiянам i вам, козакам, кривд i прикростей; то яко воєннiє єсьте люде, так, маючи шаблю при боку своєм i в руках самопал, можете своïх древнiх вольностей тим оружiєм у поляков доходити. Якiï уснiï слова королевськiï, вольностей оружiєм боронити козакам позволившiï, за занесеннєм кiлькакрогних послi того чрез суплiки козацькiï жалоб украïнських, о непрестаємих от поляков на Украïнi бiдствах i розоренiях i приватним листом королевським -Владиславом до Барабаша з товариством писанним, були повторенi i подтвердженi. Леч Барабаш потiм усталювавшися добре на полковничествi черкаськом i держачи в себе тiï привiлеï королевськiï (о которих Хмельницький совершенно вiдал i знал, где зостають з Барабашевом схованню), любо от многих обидимих, а особливе от Хмельницького, був возбуждаєм при тих правах непремiнно стояти, i нового гетьмана межи собою поставивши, королевського величества i Рiчи Посполитой знову чрез послов своïх просити, аби паки новими привiлеями i мандатами тiï ïх давнiйшiï права подтверженi, i панове польськiï от чинення обид i утисков козакам i всiм малоросiянам даби були завстягненi; однак он, Барабаш, для своïх приват i властолюбiя, бинаймнiй того обидимих людей совiта не слухаючи, i скорбей ïх знати не хотячи, крил i таïл в себе тiï привiлеï, без жадноï козакам i народу малоросiйському пользи. I яко гетьманську елекцiю, чрез кiлько лiт час за часом откладаючи, зволiкал всує (чи то домишлялся того, же он гетьманом поставлен не будет, а єсли iнший хто iзбран зостанет гетьманом, то i на полковничество черкаськоє луччий от него винайтися может), так i о добрi людськом посполитом згола своєго не хотiв iмiти старання. Чили творил тоєй гетьманськой елекцiï зволоку i пролонгацiю для корупцiй, от панов державцов украïнських єму бувших, чого мощно надiятися. Альбо, наконець, для того, жеби трактат, по сконченню войни Остряниновой, року 1638, у Маслового Ставу з козаками заключенний (...) був без поврежденiя при своєй заховай цiлостi. Богдан Хмельницький (о нем же в виводi на листi, кто i откуду он бi, iз'явих прежде), сотник уже на тот час чигринський, видячи людей своïх украïнських, от панов польських i дозорцiв ïх бiдственнi гнетомих i озлобляємих, плач i стенанiє, братерським а праве отчеським на тоє уболiвал серцем i всегда мислил о способi том, чрез которий би возмогл з рук Барабашевих привiлеï королевськi, малоросiянам в пользу наданнiï, одобрати i при оних полезнiйшоє що погибающой Украïнi сотворити. Єгда же от Чаплинського (которий от пана Конецьпольського, хорунжого коронного, був на тот час в Чигринi подстаростiм) i самого єго, Хмельницького, постигнула кривда i безчестiє: кривда оттоль, же Чаплинський заздростiю добра людського отягощенний, за позволенєм пана своєго Конецьпольського, хорунжого, мимо волю королевськую, отнял у Хмельницького слободу Суботовськую i iниï угоддя i права королевськiï виманил. А безчестiє оттоль, же гди о той своïй кривдi нiсколько слов Хмельницький промовил до Чаплинського i о отданнє привiлеïв королевських упоминался, зараз був з великим безчестiєм i ругательством, як лотр який, в тiсноє тюремноє между злодiями посажден в'язеннє i, в нем чрез дней чтири зостаючи, заледво чрез Чаплинськую, перепросил Чаплинського, i випущен зостал з в'язення тюремного. Тогда он, Хмельницький, при дознанню на власном себi такоï от Чаплинського кривди i безчестiя, а к тому не тiлько з дому Чаплинського, от нiкоєго друга своего зостал перестережен, что Чаплинський i о самую Хмельницького старається голову, но совершеннiйше о том, тож от друга своєго, пана Кречовського, полковника переяславського, зостал увiдомлен тако: iже листом гетьмана коронного Потоцького, к нему, Кречовському, писанним, i под арест взяти єго, Хмельницького, уже повелiнно єсть, тим барзiй з пильностю начал мислити о правах королевських, у Барабаша хранимих, як би ïх до себе одойскати. Того ради умислил на день святого Николая, скорого всiм бiдствующим помощника, декамврiя 6 празднуємий, учинити в Чигиринi заволанний обiд i на оний призвати з Черкас Барабаша-полковника зо всею старшиною, также нищих i калiк учредити i милостинею обдарити. Що гди учинил i Барабаша з старшиною затягл з Черкас до Чигирина в дом свой, тогда, сам в трезвостi заховавшися, постарався старшину всю, а найбарзiй Барабаша, всiм уконтентовати i якнайлучче подпоïти. Старшина прето п'яная розойшлась по господах, а Барабаш, яко от всiх начальнiйший, там же в дому Хмельницького получил отпочивок. Гди теди зморенний крiпкими трунками от Хмельницького зостал i от сна, натурi людськой презвоïтого, уморен, тогда абiє Хмельницький от Барабаша спячого, для знаку i вiроятiя взявши шапку єго i хустку, послал з тим знаком у дву конь доброго i справного человiка своєго в Черкаси до Барабашихи, научивши єго, аби при показанню знаков посилаємих: шапки i хустки Барабашевой, пильно i неотступно упоминался у Барабашихи о виданнє себi привiлеïв королевських, до Барабаша пильно потребуємих, а в ïï, Барабашихи, в завiдованню i схованню зостаючих. Чому Барабашиха латво повiривши, зараз тiï королевськiï привiлеï зшукала i посланному Хмельницького вручила; которий, желаємоє получивши, працi своєй i конськой не пощадивши, станул з Черкас в Чигиринi за кiлько годин пред свiтом. А Хмельницький, того ожидаючи, не спал, но бодрствовал з кiльконадцятьма другами своïми добрими i поуфалими молодцями, шляхетне урожоними козаками, за часу к єго, Хмельницького, мислi преклонившимися i всего хотiнiя єго допомогти єму под клятвою слово утвердившими. Скоро теди Хмельницький одобрал радостно от посланця своєго, з Черкас повернувшого, привiлеï королiвськiï, на тих мiст зараз знаки Барабашевi, шлик i хустку, при спячом Барабашу положивши, а сам з товариством предпомененним i челяддю своєю, на готовiï конi всiвши i свiта не дожидаючися, рушил з Чигирина до Суботова, где тож єще пред свiтом прибувши, i потребнiє вещi в путь предлежащий на ючнiє конi забравши, также i старшого сина своєго Тимоша з собою узявши, рушил спiшним кроком з Суботова на свiтанню зо всею компанiєю своєю в намiренний путь свой, на Низ, ку Сiчi Запорозькой. Куди благополучно i безпрепятственно 11 дня декамврiя прибувши i всему войську привiлеï королiвськiï, от Барабаша фортельне взятiï, козакам i всему народу малоросiйському полезнiï, права i вольностi ïх давнiï утверждающiï освiдчивши, i добре внушивши, був на Кошу Сiчовом от всего войська низового запорозького, не яко товариш iли брат, но яко добрий i чадолюбивий отець прият радостно i благодарно, з приреченнєм щирим от всего войська всякой себi зичливостi i повольностi i до того начинанiя своєго готовостi. Где от нiкиïх товаришов запорозьких i гетьманом он Хмельницький уже наречен був. А Барабаш у Чигиринi в дому Хмельницького заледво по всходу слонца от сна хмельного пробудившись i о от'ïздi Хмельницького до Суботова от господаря дворового увiдомившись, а жадного коварства от него не чаючи, от'єхал i сам з Чигирина в дом свой до Черкас, куда прибувши, а от жени своєй о виданих привiлеях королiвських посланцю Хмельницького iзвiстившись, заскорбiл вельми. Гди теж потом з Суботова i iз Чигирина получил вiдомость о безвiсном i нечаянном Хмельницького з певним товариством кудась от'єздi, начав домишлятися, iж он, Хмельницький, при королевських привiлеях, яко чоловiк розумний i во всяких дiйствiяк цiкавий, может що новоє єму, Барабашевi, несмачноє, затiяти i привести в дiйствiє. Для чого зараз комiсаровi польському, на Украïнi тогда вмiсто гетьмана бувшему, о том невiдомом Хмельницького от'ïздi дал знати; комiсар теж iзвiстил тоє наскорi Потоцькому, гетьману великому коронному, а от гетьмана донеслося самому королю Владиславу Четвертому i всему сенату польському. Король теж i сенат, злу впред чаємому слушне запобiгаючи i, аки iскру в пепелi, так огнь в серцю Хмельницького i всего войська запорозького i народу малоросiйського, за озлобленiє своє против себе тайно палающий, хотячи утушити, заслали Грозний на Украïну указ i приказ, жеби не тiлько самi господарi для своïх промислов до Сiчi Запорозькой з домов своïх не важилися, але i челядi своєй туДа посилати аби конечне не дерзали. Особливе в городах i селах украïнських малоросiйських люде якого-кольвек чина в домах своïх аби жадних схадзок i бесiд не iмiли, а по дворах i улицях iли по ринках i торгах даби два, три iли чотири вкупi не стояли, iли чого з собою не розмовляли. А над то i унiю они ж, поляки, в народ православний увести, благочестiє iспразнити, заблужденiє же римськоє розпространити i утвердити крiпко тщилися, i усиловали. Зрите убо вольнiï окрестнiï всяких племен i язиков народи, коє тогда такожде вольному, шляхетському, савроматiйському, козако-руському, з давнiх лiт отвагами i мужественними ратоборськими дiлами своïми не тiлько в своïй Європi, но i в дальнiх странах азiятицьких, прославлшемуся народовi, другий тож сарматiйський народ польський, iсконi власною братiєю цимбрам, скитам i козарами бувший, здiлал був над право божiє i натуральноє озлобленiє, i уст, от бога на глаголанiє роду человiчеському данних, замком строгого указу заключенiє. Леч, що всемогущiï i непостижимiï судьби божiï в родi человiчеськом сотворити мiють, тому жадная натуральная i чрез науку набитая цiкавость лядськая запобiгти i возпретити не может. Аще бо i заключиша тогда поляки уста малоросiянам не говорити между собою нiчого, обаче тим найбарзiй створили дверi гнiву, в серцях ïх против себе криющогося. Iбо всемогущий бог i всея тварi содiтель, видяй з iмперею, от найвишшого слави своєя престола, возносящаяся до небес, капернауми i титули польськiє, i озлобленiє, аки люду iзраïльському єгипетськоє, вiрних в православiï непозиблемом зостаючих малоросiян, раб своïх, посла ïм яко Мойсея того, о нем же пишем, Богдана Хмельницького i даде єму смисл i розум, чрез которий би возмогл от так тяжкаго iга лядського вольний малоросiйський народ освободити i в вожделiнную паки приоблекти свободу. Чрез тот убо, от бога себi данний розум, он, Хмельницький, ним коснулся начинаємого собою дiла i промисла, i ним виєхал в Крим до хана, тим часом писал з Сiчi Запорозькой до Потоцького, гетьмана коронного, i до iнних своï листи о своïх нуждах i безчестiях, от Чаплинського заданих. Писал зась Хмельницький онiï листи не з таким умислом, аби могл що Чаплинському учинити i зашкодити (бо то була рiч неподобная). Але з таким, аби могл як кольвек (хоча й не на долгоє время) поляков завести i обманути, а от приготовання ся з войськами на отпор против себе забавити i удержати, що ся самим скутком, подлуг мислi Хмельницького, i виполнило. Листи зась якiï до кого писал Хмельницький, тiï для видiнiя тебi, любопитствующий чительнику, ретельне тут предлагаються. РОЗДIЛ 3 Лист от Хмельницького з Запорожжя до Барабаша. Пане Барабашу, полковнику черкаський! Понєваж на многократнiï моï совiти i предложення не iзволил, ваша милость, склонитися i подлуг давнiх привiлеïв королевських, у вашей милостi в схованню бувших, козакам i всему народу малоросiйському служачих, просити чрез нарочних послов козацьких королевського величества i ясневельможних панов сенаторов польських о новiï привiлеï на утвержденiє древнiх прав i вольностей козацьких i малоросiйських i на повстягненнє лядських обид, здирств i розоренiй козакам i всiм малоросiянам творимих, а особливе церквей божiïх православних, до унiï принуждаємих, i ко римськой схизмi на погибель душевную Ґвалтовне влекомих. Теди я жалосним на тоє уболiваючи серцем, к тому i от нецнотливого сина Чаплинського, старости чигиринського, пришедши безвинне в великоє безчестiє i розоренiє (о чом i сам ваша милость добре вiдаєш), мусилєм старатися о способ такий, чрез которий би-м могл тiє королевськiє, между платтєм i плахтами у жони вашой в схованню зостаючiє, i без осторожностi жадной тручiєся привiлеï до рук моïх приняти, i при оних луччоє що i полезнiйшоє розоряємой i погибающой Украïнi i синам ïï здiлати, а королевського величества i ясневельможних панов сенаторов i всеï Рiчи Посполитоï польськоï ласки i милостi упросити. Тiшуся прето, же господь бог вiдий тайная сердець людських i всенародноє украïнськоє стенанiє, удостоïл мя по желанiю моєму слушним способом, з недишкретной неволi вашой визволити i на вожделiнну до войська запорозького свободу привезти онiє привiлеï королевськiє; при которих за помощiю i благословенiєм божiïм, можем у єго королевського величества i ясневельможних панов сенаторов упросити желаємий респект i милость на обтяженную многими от панов поляков бiдствi Украïну, гди станем о тоє зо всiм войськом запорозьким горячо просити i апелювати. А же ваша милость пожиточнiï i всему народу малоросiйському потребнiï у себе хоронил i таïл привiлеï, а для своïх власних пожитков i користей не хотiл єси стати i милостi королевськой просити за плачущих i бiдствующих от панов поляков людей наших украïнських, то за тоє не над людьми, але над овечками, альбо свинями полковниковати все войсько запорозькоє чинить вашей милостi годним. А я при сем прошу вашей милостi вибачення, в чом не вигодил-єм єму убогом дому моєм в Чигиринi на праздник святителя Христова Николая, i же-м от'ехал сюди на Запорожжя без вiдома i позволення вашого. З Коша Сiчi Запорозькой декаврiя 27, року 1648. Вашей милостi всего добра зичливий приятель, Зiновий Богдан Хмельницький, товариш войська низового запорозького... РОЗДIЛ 7 О виïздi Хмельницького з Сiчi до Криму, о битностi єго там, о виконанню присяги пред ханом, о приязнi i упевненню ханськом взглядом дання войськ кримських на поляков i о дишкрецïi ханськой в день воскресенiя господня ку Хмельницькому явленной. Тiє предписаннiє всi листи отправил Хмельницький з Сiчi Запорозькой до помененого Барабаша, полковника черкаського, з таковим желанiєм, аби он переслал ïх до комiсара польського. Сам теж Хмельницький чрез два мiсяцi, генвар i февраль, промешкал в Сiчi з атаманнєю курiнною i iз кошовим, тайно совiтуючи о предлежащой на поляков войнi; а между войськом розголошаючи тоє, же мiють виправовати послов до короля i всего сенату польського, з прошенiєм от всего войська запорозького i народу малоросiйського о потвержденє древнiх своïх вольностей i прав, i о поскромленє панов польських i ïх дозорцов, на Украïнi зостаючих, утиски теж i бiдствiя малоросiянам творящих. Якую поголоску в Сiчi между войськом пущано, не для чого iного, тiлько для того, власне, аби поляки чрез своïх шпiгов (которих отнюд невозможно було устерегтися) не вибадалися о iном проти себе воєнном Хмельницького замислу. По вийстю зась двох мiсяцев предпомененних, марта числ первих, з совiтом кошового i всеï атаманнi курiнной виєхал Хмельницький з своïм товариством з Сiчi, будто для лучшоï своєй i конськоï вигоди в остров Томаковський, нижче Сiчi в кiлько миль на Днiпрi зостаючий. А в самой рiчи виєхал он до Криму, где прибувши i хану кримському в Бахчисараï о себi iзвiстивши, получил по приказу єго ханськом там же квартиру, в єдного значного i багатого арменина бахчисарайського, от которого по приказу ханськом в кормах i напитках всякоє було Хмельницькому з товариством єго довольство, аж до того временi, поколь з Криму виєхал. Потом Хмельницький з тиждень на квартирi своєй проживши, i з нiкоторими мурзами обознавшись, просил ïх о доклад хановi, аби могл з ним видiтися i своï нужди, для которих прибув в Крим, єму предложити. Гди прето тiє мурзи доложили о том хану, теди переночовавши, зараз велено Хмельницькому прийти до хана; которий когда прибув в iзбу ханськую, тогда вдячне був от самого хана, а не чрез толмача, привiтан i поздоровлен, занеже Хмельницький тому хановi з прежде бувших воєнних оказiй був отчасти вiдом i знаєм. К тому i тоє єму, Хмельницькому, за особливоє було щастя, же хан добре знал язик козацький, для чого там толмача не призивано, но всi нужди i iнтереса Хмельницького сам хан вислухивал i сам на все отвiтовал. После того мало не щодня Хмельницький бував у хана i о всем, о чем належало, розговаривал наєдинi i публичне, просячи прилiжно войська кримського в помощ себi на поляков; чому хан, любо не отмовлял цiле, однак долго з тим розмишлялся i iз мурзами своïми совiтовал, чи дати войська Хмельницькому, чили не дати. Бо домишлялся хан i того, же Хмельницький чи не нарочно от ляхов в Крим виправлен, чтоби обманою вивести орду в Польщу i чрез готовiï войська лядськiï оную вигубити. О котором мнiнiï i вонтпленю ханськом, когда Хмельницький от нiкоторих знаємих мурз зостал увiдомлен, тогди чрез тих же мурз сказал до хана, же не тiлько готов на том присягнути, iж без жадноï обмани i лестi потребуєт войська кримського на поляков, але i сина своєго при боку ханськом, для лучшого вiроятiя в закладi зоставити готов єсть. Що хан услишавши, рад тому був i до всiх желанiй Хмельницького склоннiйшим начал являтися. Часу теди єдного, при довольних розмовах i при многих мурзах i iнших начальниках кримських, гди востребовал хан от Хмельницького виконання обiщанной присяги, подлуг своєго бiсурманського звичаю, тогда Хмельницький велiл дати себi шаблю ханськую, которая когда принесена i дана була єму в руки, тогда он, винявши ïï з пiхов, пред лицем ханським поцiловал в голоє желiзко, таковую пред всiми вслух вимовивши роту: Боже всея видимия i невидимия тварi создателю i помишленiй людських вiдче, присягаю тебi на том, iж що потребую i прошу у єго ханськой милостi на помощ себi войська кримського, то потребую по правдi i iстинi, без жадного коварства i зради. А єсли би iначе мiло дiятися з сторони моєï, ку шкодi єго ханськой милостi, то допусти на мя, боже, тоє, даби тоєю ж шаблею живот мой був докончен i глава моя от тiлесе моєго зостала отлучена. По которой Хмельницького присяги виконанню, зараз як сам хан, так i всi начальники кримськiï, тогда при хану бувшiï, учинилися радостнi i дали Хмельницькому руки на том, же помогати єму на поляков, поколь скончиться война, завше будуть готовi; звлаща i своï особнiï на поляках iмiючи претенцiï о упоминки, здавна от поляков Кримовi даватися обiщанiï, а чрез немалоє уже время над постановленє не отдаваємiï i не увiщаємiï. По таковом теди приговорi i упевненню, єще Хмельницький забавился в Бахчисараю до свiтлоторжественного воскресенiя господня празника, которий був апрiля 2 того ж, 1649 году, i до проводов, щоденне в хана буваючи iне заборонную о всем конференцiю з них всегда мiваючи. А тим часом приказал хан значному i воєнному мурзi кримському Тугай-Бею 6 в чтиротисячном числi воєнноï орди кримськоï в поход за Хмельницьким готоватися на Украïну козацькую. Между святи воскресенськими, гди гулял Хмельницький на своєй квартирi, якая неоподаль була от двору ханського, i велiл часто стрiляти козакам своïм з мушкетов, тогда хан тот стук мушкетний почувши, спросил своïх слуг домашнiх, хто то i для яких причин стрiляєт, на що гди отказано хановi, же то стрiляють козаки Хмельницького на своєй квартирi, празднуючи радостний великоднiй праздник господен, єже єсть, подлуг бiсурманського нарiчiя, байрам великий, тогда хан з такою явился дишкрецiєю ку Хмельницькому, же зараз з дому своєго на квартиру єго приказал одослати три куффи вина, п'ять биков i п'ятнадцать баранов; що Хмельницький одобравши, велiл козакам своïм пити, гуляти i частiше з мушкетов палити. РОЗДIЛ 8 О врученню от Хмельницького сина своєго хановi; о отпуску Хмельницького от хана з Тугай-Беєм i ордою з Криму на Украïну; о венерацiï i подарунках ханських при отклонi Хмельницькому i козакам єго даних; о провiянтi i прихильностi ханськой ку козакам; i о приготованню ся кошового з войськом на приïзд з Криму Хмельницького. По проводах воскресенських зараз упросил Хмельницький хана о отпуск себе з Криму на Украïну i, приведши сина своєго старшого, Тимоша, пред хана, вручил єму в опiку i в заклад до временi приличного, которому хан на той же кватирi в арменина велiл жити, где i сам Хмельницький стоял i щодень велiл єму пред лице своє являтися, а з двором єго ханським i iз мурзами кримськими обознаватися; корм теж i всякоє довольство єму, Хмельниченковi, з людьми при нем будучими, з двору ханського на кватиру єго помiсячно видавано, з особливим господаревi армениновi приказом, аби не без дишкрецiï обиходился з своïм гостем, сином Хмельницького. Перед виïздом Хмельницького з Бахчисараю, призван був пред хана предписанний Тугай-Бей-мурза i одержал от него ординанс, аби з назначенним чтиротисячним числом орди кримськой єхал при Хмельницьком на Украïну, i под єго зостаючи командою во всiх воєнних случаях на поляков був єму поволен i послушен, при захованню особливом от себе во всем чулостi i осторожностi, для цiлостi войська своєго кримського. А на самом виïздi з Бахчисарая в четверток, апрiля 13, був Хмельницький з нiсколькома товаришами своïми i iз сином, так же i з Тугай-Беєммурзою у хана на обiдi i довольно був учрежден i увенерован. А при отклонi таковую ханськую получил милость Хмельницький, iж ударован зостал от него панциром черкеським з мiсюркою i карвашами, з сайдаком модним, з луком, стрiлами i шаблею под позолотою, черкеськими ж двома коньми, барзо форемними, подунайськими, в сiдлах i рондах легких, але велце модних черкеських; янчаркою вишменитою, наконець, кафтаном рожевим, доброго i багатого злотоглаву, i кунтушом найпреднiйшого темно-зеленого сукна французького, найвиборнiйшими подшитий сибiрками; що все тогда ж шацовано на три альбо й чтири тисячi левов. Якiï подарунки Хмельницький от хана вдячне принявши i з низьким поклоном єго пожегнавши, силен, i шумен от вина ханського будучи, радостно от'єхал з Тугай-Беєм i ордою от Бахчисараю в предлежащий на Украïну путь свой. Не виражаю тут подробну того, яковим провiянтом Хмельницький от хана на дорогу вспоможен, тiлько докладаю, iж хлiбом, м'ясом i вином, нiби син от отця, iзобильно був обдарен i вспоможен. Также i товариство єго все, не без дишкрецiï ханськоï, но ударованi сукнями, мусулбесами i саф'янами будучи, з Криму з Хмельницьким от'єхали. Якаясь особливая внутрняя того хана ку козакам була симпатiя i прихильность, ïж так, яко вишей наменилось, ласкаво i милостиво ïм оказивался i отлустил з Криму. От'єхавши теди Хмельницький з ТугайБеєм i ордою от хана, чинил пильний поспiх в своєй дорозi, так iж у Казикеременi Днiпр переправивши, п'ятого дня станул в Сiчi Запорозькой, апрiля 18; а Тугай-Беєвi з ордою велiл стояти у Базавлуку. Атаман зась кошовий, подлуг намови i ради з Хмельницьким, пред виєздом до Криму бувшой, сподiваючися уже єго о том часi з Криму поворотi, зтягнул з лугов, вiток i рiчок все войсько низовоє запорозькоє, конноє, i пiшоє, предложивши ïм, iж певная єсть потреба того ïх к Сiчi Запорозькой прибуття i совокупленiя, а для чого iменно, того ïм не освiдчил до самого з Криму на кош Хмельницького поворотi. Барзо штучне i розтропне Хмельницький з атаманом кошовим i курiнною атаманнею сiчовою урадил i поступил, iж на тiлько о єго замислах i в Крим от'єздi поляки чрез своïх до Сiчi подсиланих прелагатаєв не могли iстотне вивiдатися, але i своє войсько низовоє козацькоє отнюд (кромi самой атаманнi) о том не вiдало до самого повороту єго, Хмельницького, з Криму на кош запорозький. А єсли би вiдало о том своє войсько козацькоє, певне вiдали би i поляки, i єсли би подяки вiдали, то певне приготовали би ся на лучшую встрiчу против Хмельницького, нiжли учинили, стративши легкомислне чрез оную честь свою рицарськую i вiчную ганьбу навлекши на цiлую корону польськую; о чом вперед на мiсцю приличном ретельне виражено будет. РОЗДIЛ 9 О прибуттю Хмельницького з Криму в Сiч; о поставленню єго гетьманом, i о врученню єму войськових клейнотов i войська запорозького; i о числi всего войська того; о охотi войськовой на войну; о трiумфi по учиненню гетьмана бувшом; о числi войська з Хмельницьким вибравшогося; о дишкрецiï кошового ку Тугай-Бею показанной; о осторожностi Хмельницького; о пойманих чрез Орду шпiгах лядських i о полученню чрез них вiдомостей; о войськах польських i реєстрових козаков; о писарях сiчових, з которих єден дан Хмельницькому; i о дiарушi Хмельницького, чрез Зорку Самоïла писанном. Гди теди пред заходом слонца прибув Хмельницький з Криму до Сiчi Запорозькой, маючи з собою i чтирох татар значних, от Тугай-Бея приданих, тогда атаман кошовий зо всею атаманнею курiнною радостними привiтали єго серцями, гди к тому от него увiдомилися о прихильностi i ласцi ханськой к нему, Хмельницькому, i ко всему войську запорозькому явленой, i о данной ордi з Тугай-Беєм-мурзою на помоч Хмельницькому против поляков. Жеби прето на завтрашнiй день войсько конноє (бо пiхотноє все уже було в Сiчi) в полю i по лугах близько Сiчi, з коньми зостававшоє, могло до коша для настоящого дiла собратися; того ради по заходi слонца з трьох найбольших штук подлуг давнего звичаю запорозького вдарено i, переночовавши, на свiтанню знову з тих же трьох штук тоє ж гасло вчинено. Єгда же розсвiнуло i слонце огнезрачнiï i ясно блистательнiï своï по всей поднебесной розлiяло лучi, тогда зараз войська козацького конного до Сiчi значная собралася квота, поневаж всего того конного i пiшого войська низового запорозького на тридцять тисяч з лишком на тот час iзчислялося. А гди вдарено в котли на раду i усмотрено, же для так великоï лiчби войська тiсен був майдан сiчовий, того дня мусил атаман кошовий з Хмельницьким i зо всiм войськом вийти з фортецi сiчовой на майдан пространнiйший; где гди всему войську об'явлено i виразне сказано начинаємоє воєнноє против поляков дiло за обиди i тяжестi козацькiï i всея Малiя Росiï, от поляков творимiï, i гди при том ознаймлено, же хан кримський к войську запорозькому єсть прихилен i любовен, i не тiлько отпустил з Хмельницьким Тугай-Бея, знатного мурзу, з чтирма тисячами орди кримськой, але i сам зо всiми ордами (єсли того укажет потреба) готов будет прибути к войськам козацьким в помоч на поляков, давши в себе мiсце прилiжному Хмельницького о тоє прошенiю, повiривши теж присязi Хмельницького, i принявши себi в закладi Тимоша, старшого сина єго; тогда зараз єдиними усти i єдиним серцем все войсько Хмельницького гетьманом своïм назвало i постановило апрiля 19 i в замислах єго воєнних против поляков стояти при нем всегда до остатной утрати живота своєго обiщалося. По якой елекцiï, зараз от кошового послан до скарбницi войськовой писар сiчовий з нiсколькома атаманами курiнними i iним значним товаристом взяти там i принести в раду клейноти войськовiï; тiï прето посланнiï в скарбницi бувши, i клейноти приказаннiє взявши, вскорi принесли до ради i вручили ïх зараз Хмельницькому. Клейноти зась iменно були тiï: корогов королевськая златописанная, барзо красная; бунчук тож велце модний з позлоцiстою галкою i древцем; булава срiбная позлоцiстая, зiло майстерно здiланная i каменiєм честним украшенная; печать срiбная войськовая i котли новiï мiднiï великiï з добошем; к тому теж i три штуки армат полевих легких з достатком пороху до них i куль, з арматами i пушкарями. По учиненню зась Хмельницького гетьманом i по врученню єму пред поменених клейнотов войськових, зараз войсько, поздоровивши Хмельницького на новом гетьманствi, з такою к нему одозвалося охотою, iж все, колько єго на радi було, готово з ним iти на войну предлежащую, леч тоє взято на дальшоє розсмотренiє, i з тим отвiтом войсько єдно пошло в церков на службу божiю, котороï тогда, власне, задзвонено, когда вишписанноє войськовоє дiло в радi бувшой докончилося. По вислуханню теди лiтургiï святой i благодарственного молебня, абiє по приказу атамана кошового вдарено на котлах, отдаючи хвалу богу, вся благая строящему, потом зо всiх армат (яких було около п'ятидесяти) випалено. А после армат всi пiхоти в шиках посред майдану сiчового i за Сiччю стоявшiє, которих больш десяти тисяч знайдовалося, з мушкетов своïх випалили i, трикротне тоє огня паленнє з армат i мушкетов учинивши, розойшлися по куренях на обiди своï. А Хмельницький, новий гетьман, з атаманнею курiнною сiчовою, позван на обiд до атамана кошового, в которого пообiдавши i мало погулявши, розойшлися по куренях для спочивку; не гуляли для того долго, iж всяк (а особливе Хмельницький) iмiл своє на мислi. Спочивши зась мало, Хмельницький i атамання курiнноє, знову зiйшлися до атамана кошового, где о многих рiчах розговорюючи i совiтуючи, постановили i тоє: аби войська запорозького конного не больше от осьми iли десяти тисяч при Хмельницьком iшло на Украïну, а iноє все аби розойшлося на своï мiсця i здобичi; однак аби зоставало в поготовостi до воєнноï кампанiï, єсли би зайшол ординанс гетьманський i кошового; при яком приватном совiту велено вдарити в котли, i iз двох штук больших, взиваючи войсько знову в собранiє до Сiчi; котороє пред пiнiєм вечiрнiм скоро собралося, зараз одержало i декларацiю от Хмельницького i кошового, колько iти при Хмельницьком на Украïну; що, почувши, i за тот ординас ïм подяковавши, роз'єхалося i розiйшлося всяк до своïх промислов i здобичей рибних i звiриних, а только осталося охотников конних воєнних мушкетеров i сайдакеров на осьм тисяч з лишком. Бо уважал Хмельницький з кошовим тоє, iж скоро прибудуть на Украïну, то зараз i войська козацького городового к нему примножиться, що ся i стало. Кошовий атаман, увiдомившися от Хмельницького, где в полю зостаєт Тугай-Бей з ордою, обослал оного довольним хлiбом, вином, рибами i м'ясом, з взаємною к нему являючийся дишкрецiєю за дишкрецiю ханськую, в Криму Хмельницькому явленную. Хмельницький зась роз'ïздячися з Тугай-Беєм до Сiчi, а єму приказавши стояти з ордою в Базавлуку iли где iндей вишше Сiчi на мiсцю приличном, приказал значную i пильную держати сторожу, на шляху от Чигирина i Переволочноï до Сiчi лежачом, i хто би кольвек чи то з городов малоросiйських до Сiчи, чили з Сiчi в городи мiл простовати, тих всiх аби за сторожу брано i до єго, Хмельницького, указу неотпустне держано; що i сталося, iбо чрез тiє три днi, поколь Хмельницький виєхал iз Сiчi з войськом i злучился з Тугай-Беєм, поймано на шляху сiчовом чрез татар человiка под десяток подзорних, но Хмельницький, злучившися з Тугай-Беєм, любо чаял, же между тими пойманцями суть шпиги от ляхов до Сiчi виправленнiє, якож i було так, однак обширними допросами не бавячися, а з повiстi ïх о гетьману коронном, так же i о сину єго гетьманськом, з войськом ку Кодаку против Хмельницького виправленном, i о козаках реєстрових, Днiпром в байдаках ку Кодаку ж посланних, совершенно iзвiстившися, чинил поспiх у маршу своєм, а пойманцов в путах желiзних при арматах за собою велiл провадити. В тоє время гди прибув Хмельницький з Чигирина до Сiчi, було на кошу два писарi барзо добрих, i в рiчах писарських язиком словенським i польським добре цвiчоних, еден старiйший Стефан Браславський, а другий молодший Самоïл Зорка 7 з Волиня, з тих убо старiйший на кошу зоставлен, а молодший з Хмельницьким з Сiчi отпущен, занеже он i в Криму був з ним, Хмельницьким, тот убо Зорка, чрез увесь час войни козацькой з поляками бувшой, зостаючи писарем i секретарем при Хмельницьком, о всiх рiчах i поведенiях совершенно вiдал, а досконале i пространно в дiарiушi своєм онiє описал, которий дiарiуш був в товариша моєго Сильвестра Биховця, канцеляристи войськового. Єго же отець Iоанн Биховець при тогобочних чигиринських гетьманах бi канцеляристом, i тамо тот Хмельницького дiяний дiарiуш переписал був себi, iз него же аз (взявши в сина єго помененного, товариша же моєго) зiло сокращеннi, потребнiйшiє i нужнiйшiє, Хмельницького воєнних сукцесов, вичерпнувши i понотовавши рiчi, потрудихся в сей моєй книзi онiє положити i виразити. Аще же в том преречоного Самоïла Зорки дiарiушi були ретельне положенi листовнiï Хмельницького о тогдашних дiлех i поведенiях, до постороннiх монархов i владiтелей кореспонденцiï, но я ïх (аще i велце були потребнi) без переписання оставил-єм, єдно краткостi послiдствуя, другоє i часу повольного на тоє не iмiя, всегдашними i непрестанними в канцелярiï войськовой, писарськими будучи обов'язан i отягощен дiлами. РОЗДIЛ 10 О трех знаках пред войною Хмельницького бувших, i гнiва божiя обоïм польському i козако-руському народам, скороє наïтiє прознаменовавших. Ним зачну наступуючоє воєнних Хмельницького дiл з поляки поведенiє i многоє обоïх (козако-руського i польського) преславних в Європi народов, в междоусобiï бувшом, з великим ïм ущербком i поврежденiєм кровiпролитiє жалосним вспоминати i описовати серцем, судих за благо, прикладом Самоïла Твардовського, тую Хмельницького войну вiршом польським описавшого; положити первiє пред войною тою бувшiє знаки, з придатком ïм толковання, от мiлкого розума i розсмотренiя моєго. З тих убо знаков первий роком пред тою войною бисть — великоє над звичай, в день п'ятка страсного, слонца iзмiненiє i затмiннє; вторий потом — комета, от давних лiт невиданная, являлася на небi по заходi слонца чрез дней дванадцять; третiй — саранча великая нiгдись уродившись i нашедши пред самим тоя междоусобнiя домашнiя войни зачатiєм в землю польськую, всi трави i збожжа в ней поз'ïдала i винищила; що все люде старiє i розумнiє за гнiв божий ку себi бувший вмiняли, i пришлого несвiдомого карання єго божественного на себе чаяли, якоє ïх i не оминуло; iбо за умноженiє беззаконiй iзсякла бi любов в многих, без нея же умножися i преуспi во человiцех гордость, ненависть, вшетеченство, неситство многого iмiнiя i. сребролюбiя, заздрость, пиха, вражда, гнiв, обиди i iнiє богу противнiє i мерзкiє дiянiя; за которiє по пред описанних знаках наступовало праведноє божественноє карання; якоє же карання постигнути мiло, мощно було з знаков помененних по розсмотренiю умному i по тогдашному состоянiю воєнному домислитися. Iж первий знак — затмiннє слонца — могл презначати тоє, что многiï панове, високими фамилiями i ясними своïх преемiненцiй i гоноров титулами, в мирi сем блещавшiï i свiтившiïся, мiли тогда чрез воєнний прогрес потемнiти i, отстрадавши живота своєго, зо всею субстанцiєю i славою, скоро преходящою i яко дим от лиця вiтра iщезающею, iщезнути i в персть вселитися. Вторий знак — мiтла, альбо розка — не iноє что могл предвозвiщати, точiю сiє, iж многiï от земнородних всякого чина человiков за своє беззаконiя мiли тогда тоєю ж гнiва божiя розгою ударенi бути. А мiтлою не тiлько от начальств своïх, но i от временнiя жизнi сея iзметенними зостати. Третiй знак — саранча — могл прознаменовати орд кримських аки саранчi на державу польськую, медом i млеком тогда кипiвшую, з Хмельницьким нашествiє, i неповетованного тому панству поврежденiя i розоренiя привнесенiє; i собисться тогда слово божественного писанiя, яко беззаконiє i злодiянiє преврати сильних; при сильних же i славних, немощнiï i безславнiï, при крiпких i багатих, убогiï i безпомощнiï, при винних i невиннiï равно приняли плягу i гнiва божiя iспили чашу, що таким єдного рифмотворца малоросiйського подтверждаєтся вiршом: Случися мужу праведну при грiшних умрiти. Обично бо єсть сирому при сухом горiти. О тих же знаках в рукописних козацьких лiтописцях обрiтається iменно: же року 1648, в пост великий, над градом Варшавою видiнi були на небi по вечорам: мiтла, меч, гроб i на нем крест; но сего я за iстинну не iмiю, поневаж автор Твардовський, будучи мешканцем польським, не видiл таких знаменiй, i в своєй, Война Домова названной, книзi виразити ïх не iзволил. РОЗДIЛ 11 О зрозумленню чрез гетьманов Хмельницького листовноï з Сiчi, взлядом послав запорозьких писанной, обмани; о прибуттю гетьманов коронних з войськами польськими на Украïну; о виправi з Черкас i несправность войськ польських i козацьких, водою i землею ку Кодаку против Хмельницького. Гетьман великий коронний Миколай з Потока Потоцький, воєвода брацлавський, i Калиновський, гетьман польний, любо чрез кiльконедiльноє время засматривалися на послов запорозьких, подлуг прежде писанних листов Хмельницького до короля Владислава бути мiвших; однак постерегти в той мiрi Хмельницького обману, а чаючи от него чогось до себе нового, зараз за позволеннєм королевським i всего сенату до п'ятидесят тисяч войська польського платного i посполитого з многими знаменитими i високородними панами польськими зтягнувши, в п'яток первоï неделi великого поста, февраля 18, прибули на Украïну козацькую, хоча й i зима була тогда нестатечная i бездорожная; i розположивши не без великоï тяжестi людськоï войська по квартирах, самi гетьмани резиденцiï себi обрали, польний в Корсунi, а великий в Черкасах, занеже от Корсуня до Черкас невеликоє, но тiлько шестомильноє обрiтаєтся пути розстоянiє. Станувши зась они, гетьмани, на Украïнi любо удивлялися тому, же жадной о Хмельницького замислах i оборонi не було вiдомостi, однак усовiтовали за благо iскати i гонити вiтра в полю i виправити для того значнiï партiï войська своєго землею i водою ку Кодаку, где Рiчи Посполитой Польськой значноє ж платноє знайдовалося президiум, для чого зараз по ïх гетьманськом приказу комiсар козацький, на Украïнi тогда вмiсто гетьмана бувший, заслал ординанс свой всiм козакам реєстровим готуватися в поход невiдомий. А тим часом по ординансу гетьмана великого коронного злущено от Києва ку Черкасам кiлькодесять байдаков i iнших менших водних судов з достатком провiянтов i воєнних риштунков число немалоє, i полковника в Переяславлi польського нiякогось Адама Душинського ново поставлено, а Кречовського отмiнено за тоє, iж ку Хмельницькому добрую iмiл приязнь i не тiлько по листовном ординансу гетьманськом (яко прежде написалось) не взял под арест свой, но i перестерегл єго, Хмельницького, в той мiрi об'явленiєм писанного к себi о том листа гетьманського. Що все дiялося i приготовлялося чрез увесь пост великий i далiй; а по свiтлоторжественном воскресенiï господнем (котороє тогда було апрiля второго) гетьмани обидва, коронний i польний, з iншими знаменитшими панами польськими в Черкаси з'єхавшися i козаков реєстрових туда ж втягнувши, приказали ïм з Барабашом, полковником черкаським, i Кречовським, бувшим полковником переяславським, подлуг преждей ухвали i совiта своего всiсти в суда воднiє, i плинути вниз по Днiпру ку Кодаку. Але iж i в зичливостi козаков реєстрових, гетьмани не вельми дуфали, того ради первiє нiж всiли в суда воднiє, одобрали от них на вiрнiсть присягу, по которой виконанню п'ять тисяч козаков оних реєстрових виборних i воєнних з Барабашем, Кречовським i iними начальниками своïми, пiхотою в суда воднiє, совсiм готовiє всiло, для лучшой зась надежди польськой, придано к ним пiхоти нiмецькой двi тисячi, i велено ïм Днiпром плинути, щоденнiï iмiючи согласiя з войськом, землею туди ж ку Кодаку виправленим. Якого то войська зараз тогди ж з каштеляном, сином гетьманським, i iз комiсаром украïнським, также iз iншими високородними панами виправлено не двi, як Твардовський написал, але двадцять три тисячi, добре єго узапасивши харчевими i воєнними запасами i приказавши ïм також для всегдашного з войськом водним согласiя неоподаль от берега днiпрового простовати ку Кодаку i спольне з тим водним войськом над Хмельницьким чинити промисл, єсли би где мiл проявитися. На третой теди неделi по пасцi, в п'яток, апрiля 13, когда i паша конськая начала являтися, рушили от Черкас обоє водою i землею войська польськiï i козацькiï в поход свой, в котором ïх начинанiï виполнилося прислов'є тоє, еже человiчеськоє єсть мислити, божiє же дiйствовати; iбо рушивши тiє войська от Черкас водою i землею, зараз данноï собi науки гетьманськоï (єже в щоденном з собою бути согласiï) препомнiли, а отправовали свой поход так, як кому за лучше бути здавалося: гетьманський син з комiсаром землею на Крилов (до которого от Черкас чили миль iменується) i на Жолтую Воду (до которой от Крилова iли [Числа не проставленi. — Ред.] миль украïнських бути сказується) iшол з войськом кроком желвовим помалу i неспiшно, продолжаючи в мирi сем живот свой от наступуючой кончини i погибелi в частих i проволiкаючихся обозових попасах i весняних тогдашних, серцю человiчеському благоприятних прохладах i делiцiях. А Барабаш з Кречовським водними днiпровими бистринами вниз спiшнiйшим несенi стремленiєм. Коєя ради вини i неiсправленiя комiсарського i сина гетьманського войсько водноє, преречоними бистринами днiпровими, вниз спiшно над надежду ïх каштелянову i комiсареву унесенноє, з войськом земношественним, приказанноï себi от гетьманов коронних кореспонденцiï i согласiя лишившися, прийшло (богу так iзволившу) в согласiє i дружбу з противним себi войськом Хмельницького, чого знат себi i зичило; яковим же тоє собилося дiйствiєм, абiє предлежащий роздiл ретельне об'явить. РОЗДIЛ 12 О рушенню Хмельницького з войськом запорозьким i татарським от Сiчi ку Жолтой Водi i на Украïну; о злученню ся єго з войськом козацьким водним, от гетьманов коронних против него виправленим; о розгромi войськ польських на Жолтой Водi з комiсаром, i сином гетьманським бувших; . взятих там здобичах i плiнниках; о одосланню ïх в Чигирин i о зловленню Чаплинського. Хмельницький, гетьман новий, в недiлю третюю по пасцi святих мироносиць, апрiля 22, з Сiчi з войськом запорозьким рушивши, i з Тугай-Беєм-мурзою в полю вище Базавлука совокупившись, любо намiрил був прямо на Чигирин з войськом простовати для привiтання там Чаплинського, главного ворога своєго; однак з повiстi предреченних, на шляху сiчовом чрез татар пойманих людей розсмотрiвшись, же войська польськiє i козацькiє от гетьманов коронних, з Черкас водою днiпровою ку Кодаку, а землею на Крилов i на Жолтую Воду ку Кодаку ж суть виправленi, отмiнил на Чигирин поход свой; а просто ко Жолтой Водi i Крилову, в очi войськам польським путшествовати намiривши i Кодак проминувши; а в правий бок ку берегу днiпровому, мало з шляху своєго удавшися, станул боком вище Кодаку у. миль три iли чтири i розпорядивши в коло i оподаль обозу крiпкiє i справнiє козацькiє i татарськiє сторожi, сам на том мiсцi наподвижне дней з кiлько промешкал; не для чого iного, тiлько для того найбарзiй, аби з войськом козацьким водним, от гетьманов коронних виправленним, могл якую ж кольвек получить розмову, для чого особнiï пильнiï понад Днiпром розположенi були караули, з данною себi от Хмельницького наукою, як справитися i поступити, гди увидять войсько Днiпром вниз плинучоє. Тiï прето караули, зочивши войська воднiє, призвали ïх в мiлких судах ку берегу, для розговору з собою; между которими згодился i Кречовський, бувший полковник переяславський; а гди услишали от тих караульщиков, же Хмельницький з войськом козацьким i татарським iдет против поляков на Украïну i неоподаль от берега днiпрового своïм стоïть обозом, велце тому урадовалися, несовершенно єднак вiрячи, потребовали видiти самого Хмельницького, которий за данєм себi о том знати, зараз прибув ку берегу днiпровому i гди увидiлся там з Кречовським, другом своïм, i iним отчизнi зичливим товариством, теди зараз одержал от них усную обiтницю, же всi з ним з судов водних висiвши, пойдуть спольне против поляков войною за своï древнiє права i вольностi, не дбаючи на тую присягу, которую гетьманам поневолi i под оружiєм виконати мусiли. До чого i Барабаша, теплiйшого полякам приятеля, з єго нiкиïми єдиномислниками, радою своєю наклонити обiщали; леч когда тая ïх рада пред Барабашем була суєтна i бездiльна, абiє во всем флоту водном возгорiлся огнь гнiва i яростi, в котором не тiлько Барабаша з єго єдиномислниками забито, но i всiх нiмцов виколото i нуртам днiпровим отдано. О чом гди увiдомился Хмельницький, зараз всiм обозом своïм рушил i станул над самим берегом днiпровим для забрання до обозу, як войська водного, так запасов харчевих i припасов воєнних, между которими кiльканадцять було арматок невеликих водних з достатком пороху i куль. Що все чрез дней чтири упоравши, а суд водний великий i малий в затоках i тишинах днiпрових для пришлой потреби, гди би прилучилась, позатоплювавши i козаков нiкiïх значнiйших коньми козацькими i татарськими вспомогши, рушил помалу для пiхоти водной со всiм войськом в путь свой ку Водi Жолтой, многими ума своєго очима, яко ловець хитрий, на всi сторони поглядаючи i караули в милю i далiй от обозу iмiючи. В п'яток теди, п'ятоï недiлi по пасцi, мая 4, передняя страж Хмельницького, з переднеï ж стражi польськоï двох язиков поймавши, припровадили до Хмельницького, которiï, гди сказали єму, же войська польського доброго при комiсару i каштеляну, сину гетьманськом, знайдується двадцять три тисячi i что уже Жолтую перейшло Воду, теди Хмельницький з Тугай-Беєм на том же мiстцу (котороє от Жолтой Води у миль двi заледво було) удержался непорушне, для розпорядження до битви войська своєго, котороє чрез тот подвечорок i ноч управил i розпорядил, як належало. А поляки, стративши своïх двох язиков i устрахнувшись, цофнулися назад i, переправивши Жолтую Воду, там же над нею ошанцовалися за подвечерок i ноч вдолж i вшир на верству, значнiï i глубокiï вколо себе учинивши окопи. Переночовавши зась, єще пред свiтом рушил Хмельницький зо всiм войськом ку полякам i гди от своєй сторожi получил вiдомость, же поляки назад за Жолтую Воду уступили i над нею окопались, тогда I сам к той же Жолтой Водi приблизившись, станул обозом против обозу польського, i належите оний приказал устроïти, шанцями вколо обваровати i пiхотi водной при нем зоставати. I єгда з обозу до обозу звиклая з армат зачалася кореспонденцiя, тогда сам Хмельницький з Тугай-Беєм i зо всiм войском конним, Жолтую на iншом мiсцю перебувши Воду, вдарил крiпко на поляков, з окопов своïх против єму виєхавших, которiï i єдиной години, в кроку своєм не устоявши, а на кiлько тисяч трупом павши, з великим трiском i ужасом в свой окоп i обоз ухопилися в суботу п'ятой недiлi по пасцi, мая 5. Яковим первим своïм нещастiєм i поразкою, любо превеликий страх i отчаянiє живота, вложили в серця всiх своïх начальников, однак єще i повторний раз, того ж суботнего дня ку вечеру, воєнного поляки з Хмельницьким i Тугай-Беєм не понехали дiла; но i в том разi, на полтори тисячi своєго стративши товариства, з великим бiдством i ранами зостали вгнанi шаблями до окопу своєго. День зась недiльний, мая 6, захован без промислу воєнного. А в понедiлок, мая 7, по трикратной валной потребi, многих поляков сполне з каштеляном, сином гетьманським, i iнними панами i начальниками воïнськими, смертная постигнула язва. В вовторок, теж мая 8, шестой недiлi по пасцi пред порою обiднею i вконец всiх поляков Хмельницького оружiє розорило i єдним з них там же на Жолтой Водi жити i гнити повелiло, а другим правую стезю до Криму показало; от якого погрому нi десятка чоловiка поляков не спаслося. Потом Хмельницький, з Тугай-Беєм преправивши чрез Жолтую Воду обоз, станул оним край окопов лядських i для зловлення Чаплинського, ворога своєго, зараз виправил до Чигирина (бо получил вiдомость, же войсько польськоє з Чигирина уже вийшло, i по ординансу гетьманськом спiшно пошло ку Черкасам) при товариству своєм чигиринськом поуфалом iсправном добрих молодцов полтораста человiка, которiï подлуг данноï себi науки, на смерканню в Чигирин прибувши, застали Чаплинського, щасливе уже повечерявшого i спати розобравшогося, которого без жадноï дишкрецiï похвативши i з ласки своєй на єго панськiє плечi, в єдной кошулi бувшiє, з сотню барбар нагайських положивши, а в грубникову кожушину облекши i вiчне iз Чаплинською попрощатись приказавши, всадили на коня i помкнули до Хмельницького; що справилося чрез два днi i єдну ноч; которого Хмельницький словом гнiва привiтавши i плiнникам польським об'явивши, iже з єго, Чаплинського, причин тоє кровопролитiє стануло, предложивши, зараз розказал оттяти єму голову; леч отпровадивши от обозу лядського на сторону за верст кiлько, даби враг мира i покою не лежал з тими шляхетськими трупами, которiï з єго причини там на Жолтой Водi своï от оружiя козацького всебiдственно положили голови. Що все Хмельницький укоïвши, обоз лядський со всiм достатком i скарбами забравши, i Тугай-Бея з тоєй добичi значною башлозкою опатривши, прочеє все козакам i татарам допустил забрати. Взял там Хмельницький осьм штук армат добрих полевих з достатком пороху i . куль, . кiльканадцять пар котлов з добошами ïх; кiлькадесять корогвей, бунчуков два, булав двi i кiлькадесять человiка трембачов i iних обозових служителей немало, якiï в числi воïнськом не обрiталися; на остаток з панов войськових Шембечка, Сапiгу, комiсара, i iнших значних шляхтичов до п'ятидесять человiка, а рядового товариства три тисячi з лишком тогди ж в неволю взято i до Чигирина при значном числi козаков i орди от Хмельницького одослано з таковим листовним старшинi чигиринськой строгим приказом, даби всiх начальников лядських, в крiпкiє вложивши кайдани, поставили на кiлькох квартирах чесних i вигодних, под крiпкою сторожею i велiли ïх кормити довольним кормом з ратуша чигиринського; а рядовоє все товариство по тюрмах i в замку чигиринськом жеби було замкнено, сторожею крiпко опатрено i якмога кормлено, а голодом не морено; ранних зась жеби гоєно i з пильностю досмотривано. ЧАСТЬ СЕДМАЯ РОЗДIЛ 1 О хану, для чого нарушил покой Жванецький з поляки, i, пустивши в Польщу загони, учинил в ней великую шкоду; о ранкору ханськом на козаков при нем бувших; о встрентах польських загонам татарським i пропажi корогвей сапiжинських; о рушенню ханськом з Польщi до Криму i о удаленню ся тайном козаков от него; о шкодi в прешествiï ханськом на Украïнi станулой i о жалю Хмельницького; о поветованню Хмельницького тоєй шкоди на татарах под Межигором; о отнятих i отпущених назад ясирах польських; о здобичi тогдашной з татар козакам i Хмельницькому i о запорожцях, до Сiчi отпущених. Року от сотзоренiя свiта 7162, а от воплощенiя сина слова божiя Христа, спасителя нашого 1654 лiта, в он же бисть черная лiтера пасхальная Д, а вруцi лiто бисть шестоє, сталося знаменитоє в странi нашой європейськой, в державi же Польськой премiненiє, з превеликим ея ущербком, з удалення ся от властi єя польськiя Малiя Росiï i крайнего єя ж от татар кримських поврежденiя, єже бисть, сице: хан кримський з многочисленими ордами, не дождавшися (яко вишей наменил-єм) от короля польського нi екзекуцiï трактату Жванецького, анi жадного одозву листовного, рушил з своïх станцiй порубежних украïно-польських внутр Польщi; i ку Львову надближившися, розпустил оттоль во всю Польщу, на Волинь i Полiссє значнiï i густiï чати своï ординськiï, приказавши з ними спольне буть i козакам от Хмельницького зоставленим, леч козаки, iсполняючи Грозний приказ гетьмана своєго Хмельницького, єже жадноï не чинити оказiï поляком до нарушення покою Жванецького, не послухали в том ханського желанiя, отказавши, iж оставленi они суть при нем хану не для нарушення новозаключеного покою, але для остереження цiлостi єго ханського здоров'я; чим хан (хоч то був i слушний отвiт козацький), неслушне уразившися, крил тайно яд гнiва в серцю своєм до временi приличного. Загони зась от хана виправленiï зруйнованую i в попел прежде оберненую поза Люблiном i Замостєм Малую Польщу, своïми бистротечними пробiгши коньми, а жадного нi от кого не iмiючи встренту i возбраненiя, вторгнули аж к рiкам полiським, Прип'ятi i Пiнi; Луцьк i все Полiссє, до тих час жадноï руïни не знавшоє i в благополучiях зостававшоє, огнем i мечем знесши, многоє множество народу тамошнєго християнського в своï бiсурманськiï згорнувши руки, спольне там же взявши цiлоє, зо всiм прибором i музиками, веселлє нiякогось шляхтича Касовського i каштеляна. О таких шкодливих i крайнюю руïну державi польськой творивших дiйствiях нечаяную Потоцький, гетьман польний, получивши вiдомость, приказал двом Сапiгам, з ïх поблизу бувшими хорогвами, на тiє ординськiє загони пильно смотрiти, i ясир взятий отгромлювати, в чом любо ïм, Сапiгам, над кiлькома чатами добре пощастилося, iж на голову ïх поразили i ясир назад одобрали, однак потом вскорi, гди з запальчивостi, альбо своєй неосторожностi на большую силу iли кош тих загонов татарських наткнулися, тогда зараз от татар зоставши огорненими, наголову от них пораженi. За поворотом теди до коша ханського, хоч не всiх єго загонов з значними плiнами i користьми польськими, полiськими i волинськими, рушил i сам хан з Польщi на Украïну i до Криму, жадного уже до короля не чинячи одозву, анi упоминаючися поставлених трактатом Жванецьким себi от него подарунков, анi теж от короля дожидаючися яковоï кореспонденцiï, доволен будучи вишмененими здобичами польськими i полiськими. В том з Польськи на Украïну путшествiï ханськом, козаки Хмельницького при нем бувшiï, постерегши певний ку себi ханський i татарський ранкор i неприязнь, а уходячи чаємого себi от них злоключенiя, зажили такого способу, iж удавшися в лiвую сторону на Полiссє нощною порою, ушли от орди в полной своєй цiлостi; чим хан i орда рождражненнi будучи, i нiякийсь небилий подзор на козаков о приязнi ïх к себi усмотрiвши, прешествiєм Украïни до Криму великую в людех єя учинили шкоду; поневаж не тiлько многiє села, але i кiльканадцять городков не крiпких i безоборонних дощенту вирубали i внiвеч обернули, вшедши до них чрез обману i присягу. Бо любо Хмельницький, сподiваючися з Польщi ханського повороту, засилал во всi городи i села малоросiйськiє листовную пересторогу, аби зовсiм упрятивалися до городов моцнiйших, поколь би прейшли чрез Украïну сили татарськiє, з Польщi бути мiвшiє, однак легкомислний народ мнiй дбал о тое Хмельницького-гетьмана своєго пересторозi i тим легкомислiєм привел себе в великий ущербок i шкоду; поневаж (яко вишей рiхом) татаре, довольно набравши себi ясиров польських i iними многими отягчившися здобичами, на Украïнi уже оних не требовали, тiлько смертi i огню людей i ïх жилища предавали. Що Хмельницький, певне, зачувши i на око увидiвши, зiло возскорбiл i возболiл серцем, же хан над сподiваннє єго, приязнь свою во злость претворши, так великое в Украïнi учинил розоренiє. Потом вскорi за прешествiєм ханським Украïни, а за отдаленнєм ся от нея в степи дикiє ку Криму, прибуло до Хмельницького войсько козацькоє, от хана в дорозi з Польськи поворочаючого отлучившоєся, i донесло єму вiдати, же п'ятнадцять тисяч з лишком орди доброï, в Литву далеко ко загнавшоïся з многими лупами i користьми назад поворочаєт i мимо Кiєв простовати мiєт. Якую вiдомость Хмельницький получивши i оною обрадовавшися, чаючи на той ордi хоч мало своєй украïнськой поветовати шкоди, зараз взял з собою девять тисяч запорожцов єще до Сiчi не отпусканих, но коло Чигирина на квартирах зоставших, i єще к тому охотника свiжого на три тисячi пробравши, рушил просто i спiшно на Бiлогородку ку Межигору i, там коло Межигора в нiякомсь мiсцю з ордою оною встрiтившися, учинил бой, в котором при всесильной помощi божественной всiх татар тих розгромил i наголову поразил так крiпко, iж заледво десяток який ïх возмог от тоєй поразки спастися i хановi о оной принести вiдомость. Здобич татарськую всю позволил Хмельницький козакам своïм, в той войнi трудившимся, подуванити; ясир увесь отгромлений польський i литовський отпустил свободно в доми ïх; а собi з межи полтори тисячi татар живцем взятих, вибрал лучших татар п'ятсот человiка з одинадцятьма мурзами i iними начальниками ïх; прочий зась ясир татарський тож отдал войську своєму i, повернувши з таковим до Чигирина благополучiєм, отправил i поменених запорожцов на кош ïх до Сiчi Запорозькой. Таковим способом i iз такових причин i до неприязнi задатков ординських учинился розбрат Хмельницького з ханом i iз цiлим Кримом. РОЗДIЛ 2 О листовной Хмельницького одозвi до запорожцов в Сiч взглядом удання ся под протекцiю монарху московському i о отвiтi на тоє листовном же от запорожцов. Отправивши Хмельницький з Чигирина до Сiчi Запорозькой вишменених запорожцов, послал при них туда ж i нарочного посланця своєго з листом своïм до атамана кошового i всего войська в такий сенс писаним: Мосцi пане атамане кошовий зо всiм войськом низовим запорозьким, мнi велце зичливiє мосцi панове i браття. Отпускаєм к вам войсько ваше низовоє запорозькоє, котороє ви прошлого лiта на желанiє наше ку потребi воєнной против неприятелей поляков к нам прислали, i за присланнє оного велце вашмостем мосцi панству дякуючи i вперед о такую ж неотмiную приязнь пильно просим. На письмо наше єще прошлого лiта к вашмостем мосцi панству писаноє, взглядом протекцiï от пресвiтлiйшого i великодержавнiйшого монархи московського нам потребной, поневаж по сеє время жадного от вашмостей мосцi панства не iмiєм респонсу, теди тепер при войську вашом i нарочного посланця нашего к вам виправуючи, велце жадаєм, аби-сьте вашмость мосцi панство, досконале тоє письмо наше зрозумiвши, совершенний i ретельний на оноє чрез сего ж посланця нашого вскорi учинили отвiт i дали пораду нам. Гди ж ми яко махину войни з поляками зачинали не без волi i совiта вашего, братi нашой, так i сего не меншого дiла, о протекцiï помененой московськой, без вашего ж соiзволенiя i поради чинити не хочем; i любо уже учинили-сьмо о том з совiтом старшини нашеï до єго царського пресвiтлого величества i самодержця всеросiйського одозв наш, однак без вiдома i соiзволенiя вашого дiла того кончити не будем. Рачте теди, вашмость мосцi панство, без найменшого откладу, ретельний на первов обширноє писанiє наше учинити к нам респонс, пильно i повторе жадаєм, i ïх же в сохраненiє господу богу поручаєм. З Чигирина декаврiя 26, року 1654. Зiновiй Богдан Хмельницький, гетьман всего войська запорозького i народу украïно-малоросiйського. Тисячу талярей битих чрез сего ж посланця нашого гостинця вам, браттi нашой, посилаєм i приняти ïх вдячне просим. На тоє письмо Хмельницького такий з Сiчi Запорозькой от всего войська низового козацького учинен респонс. Ясневельможний мосцi пане Зiновiй Хмельницький, гетьмане войська запорозького i всея Украïни Малоросiйськiя, брате i добродiю наш. На письмо ваше гетьманськоє обширноє, прошлого лiта к нам писаноє, не учинили-сьмо отвiта до сего временi для того, же твоя гетьманськая мосць зо всiм войськом козацьким зоставал чрез все лiто в Польщi i на Подоллю под Жванцем, в чом просим велце вашой гетьманськой мосцi вибачення; а тепер на помененоє письмо ваше гетьманськоє отвiтуючи, виражаєм сiє, iж ми оноє совершенно зрозумiли i не тiлько з письма того познаєм, а ми ясно видим нашими очима, же уже нам з поляками, як з змiєю комусь фост отсiчений iмущею, отнюд згодиться i до першой прийти приязнi невозможно; поневаж они всему злу i войнi будучи початком i причиною i чрез шестолiтную войни операцiю видячи як в коронi своєй, так i в Украïнi нашой Малоросiйськой довольнiє попели з поселенiй лядських i костей людей, войною побитих по полях лежащiє, нiмало своєго серця не хотят змягчити i, переставши своєй гнiвной завзятостi з нами до первоï при утвержденiï давнiх прав i свобод наших прийти приязнi i згоди. Теди i ми большей от сего времени о ïх приязнь вашей гетьманськой мосцi старатися не радим, а замисл ваш, що удатися i бути зо всiм народом малоросiйським, по обох сторонах Днiпра будучим, под протекцiєю великодержавнiйшого i пресвiтлiйшого монархи росiйського, за слушний бути признаваєм i даємо нашу войськовую вам пораду, аби-сьте того дiла не оставляли i оноє кончили, як ку найлучшой пользi отчизнi нашой Малоросiйськой i всего войська запорозького. Як будете писать пакта, то iзвольте ваша гетьманськая мосць самi прилiжно того досмотруватися, жеби не було в них чого лишнего i отчизнi нашой шкодливого, а предковiчним правам i вольностем нашим противного i неполезного. Вiдаєм запевне, же великодержавнiйший i пресвiтлiйший монарх i самодержець росiйський, яко цар православний, приймет нас охочо i ласкаво, яко отець чадолюбивий синов своïх в том же православiï святом непоколiбимом зостаючих под свою крiпкую протекцiю, жадних от нас не потребуючи датков i платежов рочних до своєй монаршой казни, кромi того, аби-сьмо на єго монаршую войськовую службу, що сила наша зможет, були готовими против єго монарших неприятелей. Бо недавно, прошлого филиповського посту, єдучи з столицi московськой єден дворянин царський Никита Харланпiєв до Криму, для викуплення з неволi бiсурманськой своïх кревних i будучи тут в Сiчi Запорозькой, купил в нас за дев'ятсот золотих трьох татаринов; тот теди дворянин слишал от многих своïх боку царського величества близьких князей i бояр, же єго царськоє пресвiтлоє величество зiло благоволить i вседушне желаєт мiти нас, войсько запорозькоє, зо всiм народом украïно-малоросiйським в союзi своєм монаршом i протекцiï, тiлько не хочет до нас о том одозватися, жеби не дал з себе полякам неслушноï причини до розiрвання з ними настоящого покою. Радим прето ми, все войсько низовоє запорозькоє, твоєй ясной гетьманськой мосцi, абисьте того потребного дiла не занехивали i оноє ку пользi всiх нас i отчизнi нашой Малоросiйськой якнайлучше устроєвали i кончили, стосуючися до того давнего прислiв'я: чинь мондре, а патрш конца; i уходячи того, аби поляки, провiдавши, не учинили в том своïми хитростями яковой перепони. Дякуєм при сем велце твоєй ясной гетьманськой мосцi за гостинець, тисячу талярей битих, нам, войську, присланих i отслуговати тоє во всяких оказiях облiгуємся. А на сей час i на всякоє время зачим упрейме вашой гетьманськой мосцi зо всiм войськом i Украïною, отчизною нашою, многолiтнего доброго здоров'я i щасливого во всем узнавати повоження. Писан в Сiчi Запорозькой генваря 3, року 1654. РОЗДIЛ З О уданню ся Хмельницького чрез послов своïх за протекцiєю до монархи всеросiйського; о присланих от єго величества полномочних послах i о виконанню чрез Хмельницького з старшиною i товариством в Переяславi присяги на учинених пактах; о асекурацiï з сторони царського величества Украïнi i всему войську запорозькому; о подарунках Хмельницькому i iним даних; о одобранню по всiх городах малоросiйських присяги i о найменованню от Хмельницького границi Малоросiйськой от корони польськой. Таковий (яко вишей виразилось) розбрат Хмельницький з ханом учинивши i задаток до неприязнi вирубаннєм орди з Литви поворочаючой виполнивши, удался зараз чрез послов своïх до пресвiтлiйшого Алексiя Михайловича, великого государя i самодержця всеросiйського, желаючн со всею Украïною Малоросiйською, по обох сторонах рiки Днiпра будучою, i зо всiм войськом запорозьким под єго сильною зоставати протекцiєю, при своïх древнiх правах i вольностех. Якоє посельство от Хмельницького он, прєсвiтлiйший монарх всеросiйський, вдячне i миле принявши, радостен був тому, же так значная часть землi малоросiйськой, в православiï греко-руськом зостававшой, к нему, православному монарху, без жадной войни i кровопролитiя добровольне приклоняється, а от своïх прежнiх панов польських, в вiрi римськой обрiтающихся, отдаляється i чуждається. I для утвержденiя єго, Хмельницького, зо всею Украïною i войськом запорозьким под свою високую руку он, монарх всеросiйський, прислал в Переяслав до Хмельницького своïх знаменитих i полномощних комiсаров — великого боярина Василiя Василiєвича Бутурлiна з товарищи значними ж, которiï на празник крещенiя господня прибули в Переяслав. Яко ж i Хмельницький, сподiваючися ïх прибуття, к тому ж богоявленiя господня празнику прибув з Чигирина в Переяслав, так з старшиною єнеральною, з полковниками i iз iним з обоïх сторон Днiпра бувшим значнiйшим войськовим товариством; где на собор святого Iоанна крестителя господня, iануарiя семого, пред службою божiєю, зупольной i валной всего войська запорозького радi, мiл сам Хмельницький так до послов єго царського пресвiтлого величества i яко i до всего войська своєго козацького долгую мову, виражаючи в ней причини войни з поляками бувшой i несклонность поляков на многокротнiï єго, Хмельницького, прошенiя з ним до згоди, зо утвержденiєм предковiчних войська запорозького i всея Малiя Росiï прав i вольностей; также виражаючи, для яких причин татарськоє отринул братерство i приязнь, i для яких мiр хощет i всей Малой Росiï з войськом запорозьким желаєт бути в союзi i протекцiï сильного по бозi православного монархи, пресвiтлiйшого государя Алексiя Михайловича, всея Росiï самодержця. По якой Хмельницького вимовi читанi там же в радi прежде споряженiє i наготованiє того союзу пакта; а по вичитанню оних, виконана от Хмельницького зо всею старшиною i товариством на вiрность новому государевi своєму присяга; а по виконанню оноï дана Хмельницькому от помененого полномочного посла боярина Бутурлiна царськая корогов i булава, i iниє значнiє от лиця монаршого так самому єму, Хмельницькому, яко i всей старшинi i чернi там бувшой данi подарунки; з таким монаршим под клятвою словом i упевненнєм, же держати он, пресвiтлiйший монарх росiйський, Малую Росiю зо всiм войськом запорозьким в своєй протекцiï при ненарушимом захованню старовiчних єя прав i волностей мiєт, єï от всяких неприятелей i наступств ïх своïми войськами i скарбами вспомогати i боронити, А по той присязi переяславськой от того ж полномочного посла боярина Бутурлiна розосланi во всi городи малоросiйськiє значнiє персони великоросiйськiє для вислухання от войськових i посполитих малоросiянов на вiрность великому государевi присяги, якая тогди ж от всiх i виполнилася, При виконанню преречоной присяги найменовал Хмельницький бути з собою спольне под державою i протекцiєю пресвiтлiйшого монархи всеросiйського городам Кiєву, Брацлаву, Чернiгову, зо всею Украïною i єя повiтами по самую лiнiю, то єсть по рiки Горинь, Рось i Тетеров. РОЗДIЛ 4 О жалостi королевськой по утратi козаков з Украïною i о мовi єго в сенатi о том бувшой; о прошенiï королевськом царського величества сторони Украïни; о неiсполненiï того прошенiя i о приборi царськом на войну против поляков; о Богуновом фортельном до поляков одозвi i о шкодi чрез тоє Украïнi от поляков станулой. Король польський Ян Казiмiр о таком Хмельницького зо всею Украïною от себе удаленню ся запевне провiдавши, жаловал i плакал того сердечне, же полагаючися на заздростних добру людському совiтах своïх панов поляков, не укончил з козаками i цiлою Украïною Малоросiйською з приверненнєм прежнiх єя прав i вольностей i уконтентованнєм єï желанiй чрез трактат войни шестолiтной, звлаща когда они многократними апеляцiями своïми до єго кролевського величества свою в том являли склонность, i допустил чрез неосторожность i недбальство своïх воєначальников тому рицерському народу козацькому зо всею Малою Росiєю от себе отдалитися i до iншой держави приклонитися. Для чого в сенатi своєм такiє король з жалостiю сердечною вимовил всiм вслух слова: Мосцi панове браття, прийшли-сьми за непогамованим гнiвом i упором нашим до того, же-сьми утратили Украïну, яко златоє яблоко, же-сьмо утратили, яко свiт очiю пашею, же-сьмо, наконець, утратили i вiчне чуждими зостали добрих молодцов козаков братi нашей, за которих оружiєм i стражею чрез многiє времена яко за крiпкими мурами до сих часов в тишинi i покою зоставали-сьми i прочiïм неприятелем нашим були-сьмо страшними; обачимо ж вперед, що ся нам без них дiяти будет, i єжелi боявшiïся нас прежде не повстануть на нас вскорi i не огорнуть отвсюду таковим нас страхом, яковим при козацьких силах от нас пред сим були огорненими. А по вимовi таких слов, вскорi чрез нарочного гонця своєго писал королевськоє величество до пресвiтлiйшого монархи московського, просячи, аби приняттєм Хмельницького i Украïни в свою протекцiю не чинил єму обид, чого он, великий государ цар московський (звлаща маючи своï певнiï здавна на поляках претенцiï), не тiлько не послухав, але i на войну против поляков начал прибиратися з многим войськом i арматами. По подданню ся Хмельницького в протекцiю государю московському i по виконанню присяги в недiль кiлько, Богун, брацлавський полковник Хмельницького, змисливши фортельне, же будто щось не ку мислi єго дiється, удался потай будто Хмельницького до гетьмана польського, просячи, аби єму з'єднал ласку королевськую i прощенiє, i обiцуючи з большою частю войська козацького зоставати будто ж по-прежнему под властiю королевською. Гетьман зась рад тому велце будучи i королевського указу мало о том потребуючи, рушил з войськом значним коронним ку Брацлавлю, аби могл з Богуном i войськом єго латво злучитися i помислне дiло управити. Но потом вскорi гетьман оний польський певную получил вiдомость, iж Богун з войськом своïм не кланятися єму, но битися прибираєт; прето хотячи впередити Богуново на себе наступленiє, зоставил обоз свой польський под Межибожем, а сам влегцi конно рушил на Богуна ку Кальниковi, где прибувши, получил вiдомость, iж Богун мало при себi мiючи войська, уступил от польського нашествiя ку Уманi. Гетьман зась заятрений, втропи за Богуном до Уманi простуючи, великую в людех тамошних украïнських починил шкоду, згола нiкому не пребачаючи, рубал впень, хто тiлько навинулся пред него, яко ж того ж часу й два городки уманського уєзду, Єгупець i Христиновку, дощенту малих i великих, без жадного респекту на самоє свiтлоє воскресенiє господнє тирансько вибил i вирубал, вшедши до них чрез обману i присягу. По тiм i до самоï Уманi прибувши i, Богуна в ней заставши, значний штурм припустил до мiста; но за єдну годину стративши в оном до семи тисяч войська польського, отвернуло зо встидом от Уманi i, поворочаючи до обозу своєго к Межибожу, з гнiву i яростi своєя мало не всю Брацлавщину зруйновал, огню i мечу предавши. РОЗДIЛ 7 О приборi царськом до войни на Литву i поляков i о взаємном войську козацьком i московськом; о королевськой кореспонденцiï до турков i хана i о прихильних к нему оттоль отвiтах. Великий государ цар i великий князь Алексiй Михайлович, всея Росiï самодержець, з добровольного приклонення ся ку себi Малой Росiï i всего войська запорозького, благополучного дождавши временi, а маючи слушнiï причини ку розiрванню учиненого по нуждi з Владиславом, королем польським, i зо всею короною покою, несумiнно на неподлую, но крiпкую i надеждную козацькую в своєм воєнном промислi надiючися помощ, прибирался на зачаттє войни з поляками i Литвою i, приславши до Хмельницького своєго московського конного i пiшого войська для отпору полякам двадцять п'ять тисяч, потребовал того, аби i Хмельницький взаєм своєго козацького войська такоє ж число виправовал до обозу єго царського пресвiтлого величества, що ся вскорi i виполнило. Король теж польський Ян Казiмiр при несогласiï i внутреннєй замiшанинi панов своïх коронних, увидiвши холодно повiваючiï на себе от Москви i шведов вiтри, i як кольвек хотячи вспомогти от крайнего упадку державу свою, корону польськую, вдался в том чрез послов своïх до Порти турецькой i хана кримського, от коïх обоïх прихильнiï ку себi одержал респонси; а особливе от хана таковий, же єсли он, король польський, з казни своєй заплатить єму тоє все, що доводиться, i єсли на том присягнет, же в жадних оказiях єго хана не оставить, то i он готов будет спольне з войськами коронними воєнной допомогти iмпрезi на Хмельницького i на царство Росiйськоє. РОЗДIЛ 8 О зачатой щасливе войнi московськой з козаками на поляков; о збуренню Литви зо взятим Смоленськом i iними премногими мiстами i замками; о под'єздi Ганчкофом под войсько московськоє щасливом i о нещасливом Радивiлловом походi з войськом єго чрез Москву розгромленом; о утвержденiï новой польськой з Кримом лiги зо взаємними присягами на поставлених кондицiях i о уiщенню должного платежу от поляков хановi; о смертi старого i о iзбранiï нового хана; о посланцю Хмельницького до нового хана з желанiєм о прежнюю приязнь i о неполученiï тоя, для купившой ю поляков у Криму; о затмiнню солнечном, о освященiï церкви в монастирю лубенськом i iних церквей; о кончинi Афанасiя, патрiархи константинопольського; грамота царськая, жалованная кiєвлянам. Єгда же наста вожделiнная весна з радостотворними цвiтами земними, тогда абiє i Марс московський свой в полях зелених розпростерши хоругви намiреную здавна на поляков войну з приданими в первий раз єй козацькими предписаними силами от Литви зачинаєт i в дiло проiзводить, взявши Дорогубуж, Невел, Серпейсько i Полоцьк крiпкий над рiкою Двиною, потом i далiй розпростершися своïми загонами ку Мстиславлю i Вiльню, к Смоленську зближається i всi паси к нему будучiï залiгаєт. В тiм часi князь Радивiлл, гетьман литовський, виправил под войсько московськоє для язика значний при семох хорогвах под'езд свой з Ганчкофом, которий будто (як твердить Твардовський на листi 123) нiгдесь на войсько московськоє напавши, п'ять тисяч вибил оного, що на явную походило неправду. За поворотом з Криму Яскольського, посла королевського, прибув з ним i от хана посланець Солиман-ага для утвержденiя (по розорваной з Хмельницьким) з короною польською лiги. Тот теди посланець, iменем ханським без долгой церемонiï об'яснивши королевi готовость ханськую до лiги з ним, первiє упоминался от короля плати хановi належной шестисот тисячей золотих монети доброï, а безмал чи не битих талярей, повторе, присяги королевськой i Речi Посполитой на непремiнную з собою приязнь i лiгу, же нi король на Крим, анi хан на короля нiгди воєвати не будуть. Чому король рад будучи, обiцял от своєï персони королевськой сам виконати на том присягу, а от Речi Посполитой назначил виконати оную арцибiскуповi Гнежненському. Хан зась при таком утвержденiï з поляками лiги обов'язался готовим бути з ордою на помоч королевi против єго неприятелей, а король за тоє хановi щорок поступил давати упоминки i подарунки подлуг давнiйших пактов, по которiï хан своïх людей присилати повинен до Кам'янця-Подольського. Утвердили при том i тоє, же єден без другого жадного покою з своïм неприятелем чинити не мiють; i же в тих же пактах в союзi з королем i ханом мiли зоставати i королевi помогати Ракочiй, князь венгерський, з господарями молтанським i волоським. При отправi зась посла преречоного ханського король виконал присягу, а для одобрання от хана взаємной присяги виправил з тим же посланцем ханським знову Яскольського, пославши чрез него i вищей вспомненую суму, хану заведеную. Але Яскольський (яко свiдчить Твардовський на листi 125) в Волощину прибувши i вiдомость о кончинi хана старого получивши, удержался в Волощинi i дал о том королевi знати; король, єднак, непремiнно приказал єму до Криму ïхати i своє посельство кончити, надежен будучи, же i новий хан, принявши от короля посилаємiï подарки, не одмовить на вишписаних з старим ханом пунктах, своєй з королем заключити i присягою потвердити лiги i приязнi, яко ж так ся i стало; iж новоучинений хан у Криму з совiтом своïх кримських начальников, чинячи досить королевському желанiю, склонился до приязнi з королем польським на всiх кондицiях тих, до яких старий хан пристал був i писал о том Калга-султан до короля, упевняючи єго всiм тим, о що потребовал он от них. Хан зась новий, удержавши Яскольського в Бахчисараю, сам от'єхал до Стамбула для одобрання корогви i потверження на ханство. А в Литвi от наступлення войськ московських з козацькими великоє настало тогда бiдствiє i розоренiє. За поворотом теж предписаним з под'єзду от войська московського Ганчкофом, i сам князь Радивiлл, гетьман литовський, на добрую ку войнi здобившися фантазiю, рушил в кiльканадцяти тисячах под войсько московськоє ку Оршi i Смоленську, але за часу i не видiвши сил московських, спужавшися i назад бездiльно повернувши, зостал от Москви i козаков у рiки Березини, под Шкловом, нагнан i наголову зо всiм войськом поражен, а iнiï от погибелi спаслися утеком пилявськой утiчце подобним, где i сам Радивiллгетьман замалим не пропал, двох коней позбувши, i з малою часткою недобитого войська до Литви ускробавши. По такой поразцi Радивiлла-гетьмана зараз Москва назначила государству своєму границю по преречоную рiку Березину, заєхавши з Бiлою Руссю мал не половину Литви до своєй держави i взявши в ней больш двохсот мiст i замков, з Смоленськом i Вiтебськом, яко Твардовський свiдчить на листi 127. Бихов тогда новий здался козакам без шкоди своєя, а старий Бихов не дался тогда Москвi i козакам, i под ним забит тогда добрий жолнiр козацький Стефан Пободайло альбо Подобайло, полковник чернiгiвський, а припроваджен в Чернiгов i погребен септеврiя 20 в монастирю Iллiнськом чернiговськом, которий послi Батиєвого розоренiя по многолiтном запустiнiï своïм стараннєм i коштом он же Пободайло i отновил. Того ж лiта Iван Золотаренко з козаками Чичирськ вирубал i iспалил; а Гомель з Пропойськом i iними тамошнiми городами добровольне i без шкоди своєя здалися козакам; а Шклов зрадливе свободился от Москви в нем на залозi бувшоï, вибивши оную нечаянно. В тiм временi наступила зима, а Хмельницький совершенно провiдавши, же поляки чрез посла своєго Яскольського з новим ханом i iз цiлим Кримом до новой лiги приходять, виправил i от себе посланця до хана нового, з прошенiєм о прежнюю себi приязнь, а не ку полякам. Хан, теди з Стамбула до Криму простуючи, в дорозi получил тоє посольство Хмельницького, а прибувши до Криму, радился о том зо всею старшиною кримською, на том теди в той радi поставлено, iж непремiнно бути в союзi новом з поляками, а не в старом з козаками, звлаща гди на тоє як сам хан, так i всi начальники кримськiï добре дарами польськими чрез посла ïх Яскольського були накупленi. На довод чого пред отпуском з Криму Яскольського отписал хан новий до короля чрез нарочного гонця своєго, ознаймуючи о утвержденном з ним союзi, i же розказал ордам Буджацьким з Куя-беєм, а ордам Кримським з Калгою-султаном простовати под Чернiховцi, где же би i гетьмани польськiï з войськами своïми ставали в совокупленiє ордам, предлагал i упоминался. Того ж 1654 року в среду в пост спасов страшноє було слонца затмiннє о полднi, так iж цале свiтлость дневная мраком нощним бисть закрита, i звiзди по небесi видiни бяху. А Хмельницький з войськом козацьким i московським єму приданим для осторожностi Украïни от поляков стоял тогда обозом под Фастовом, где нiякийсь от царського величества посланий значний персона, прибувши, дал каждому козаковi царського жаловання по червоному золотому малому. Того ж лiта на преображенiє господнє преосвящений Сильвестр Косов 8, митрополит кiєвський, в монастирю Мгарськом церков святого спаса освятил. Потом в Миргородi i Лохвицi церкви ж божественнiє освятивши, повернул до Кiєва августа числ послiдних. Того ж року, поворочаючи з царствующого великого града Москви, святiйший Афанасiй, патрiарх константинопольський, преставися i погребен в монастирю Мгарськом лубенськом i нинi таможде в нетлiнних мощех опочиваєт на верху землi в церквi каменной святого спаса, в стiнi на правой странi не закрито. Того ж 1654 року от пресвiтлiйшого государя царя i великого князя Алексiя Михайловича, всея Росiï самодержця, по челомбиттю кiєвлян видана ïм грамота отвориста. В ней же первiє виражається челомбиттє Богдана Хмельницького-гетьмана зо всiм войськом запорозьким i народом малоросiйським о утiсняємой, iскореняємой i на унiю Ґвалтовне претворяємой во всей Малой Росiï благочестивой греко-руськой вiрi i о всяких лядських гоненiях, поруганiях i злостех, малоросiяном тогда творимих, i о недодержанню лядськом пактов Зборовських i Бiлоцерковських з Хмельницьким поставлених, i о вщатой после тих пактов лядськой на Малую Росiю войнi з многим кровопролитiєм i благочестивим малоросiяном мучительством. Потом виражається вiчний мир великого государя царя Михайла Феодоровича, з королем Владиславом учинений, i премiненiє лядськоє мира оного зо безчестiєм i укоризною великому государю московському чрез нiкiïх злочинцов поляков, i за короля Яна Казiмiра, неучиненнє справедливостi з тих злочинцов поляков; для чого i мира нарушеннє статися мусило. К тому виражається прошенiє Хмельницького, даби принят був зо всею Малою Росiєю под високую руку єго монархи росiйського iли чрез єго ж посредствiє був примирен з поляками на пактах Зборовських; але поляки з королем Яном Казiмiром того посредствiя не послухали i на iскорененiє в коронi своєй польськой вiри благочестивой весьма повстали, i для того великий государ росiйський Хмельницького зо всею Малою Росiєю принял под свою високую руку. Потом виражаєтся преречоноє челомбиттє мiщан кiєвських, по котором они принятi под єго ж, монархи, росiйського руку, з потверженiєм давнiх королевських прав ïх i вольностей без нарушенiя... ЧАСТЬ ДЕСЯТАЯ РОЗДIЛ 9 О кончинi Косова, митрополита кiєвського; о блюстительствi Барановичовом престола єго, о iзбранiï Балабана на митрополiю киевськую; о виправi от Хмельницького на Ташлик войська козацького i о болезнi єго; о кончинi Хмельницького i погребi єго в Суботовi. Того ж року навеснi по воскресенiï господнем на седмицi мироносиць з вовторка на середу апрiля пятогонадцять преосвященний i богоугодний муж Сильвестр Косов, митрополит кiєвський, преставися, преживши на митрополiï своєй лiт десять з лишком от 1647 року по настоящий в нем же преставися 1657 рiк. А по кончинi єго святобливой, поколь iзбран iний митрополит, був нiколикоє время блюстителем в Кiєвi престола митрополитанського преосвященний Лазар Баранович, iже того ж 1657 року в прошлий пост великий в недiлю четвертую лiствичникову в землi Волоськой на архiєпископiю чернiговськую зостал посвящен i пред воскресенiєм Христовим приєхал в Кiєв. Потом того ж року по Косову iзбран на митрополiю кiєвськую Дiонiсiй Балабан 9. Того ж 1657 року любо Хмельницький, гетьман войська запорозького, многими прешлими фатигами воєнними утомленний, сидiл в покою i не давал жадноï полякам до войни оказiï, однак поляки злобi своєй не угамовавшися, самi з шведом в Польщi розправовалися, а в Криму хана напросили i накупили, аби з ордами своïми iшол на Украïну воєвати Хмельницького; по яком польськом прошенiï любо хан сам i не рушал з Криму, однак виправил був на Хмельницького кримськой i бiлогородськой орди шiстдесят тисяч з лишком; але Хмельницький зачасу о том провiдавши, виправил зараз против того неприятеля з Богуном, полковником браславським, i арматами встрiчу на Ташлик тридцять тисяч войська своєго козацького, приказавши, аби не допустил того неприятеля до Украïни. Орди зась помененiï кримськiï i бiлогородськiï о такой готовостi i стрiчi козацькой провiдавши i Ташлика за миль десять не доходячи, назад восвояси нi з чим повернули i большей того лiта уже на Украïну виходити не посмiли. По виправi на Ташлик войська з Богуном i iними полковниками сам Богдан Хмельницький впаде в недуг i нiколикоє в нем преживши время, а не докончивши махини воєнной з поляками розчатой, докончил в Чигиринi многотрудного i многопечального житiя своєго, зоставивши махину войни своïм наслiдникам, гетьманам козацьким, а Украïнi всей по, себi осиротiлой немалий жаль. За поворотом зась помененого войська з Ташлика по успенiï пресвятой богородицi при собранiï всiх полковников i старшини войська запорозького в Чигирин, прибувши з Кiєва блюститель престола митрополитанського поменений преосвященний Лазар Баранович, архiєпископ чернiговський, взял з великою публiкою i церемонiєю з Чигирина тiло Хмельницького i, перенесши в єго маєтность Суботов, похоронил оноє в церквi каменной, єго ж Хмельницького коштом созданной; при яком похоронi були i послове польськiï в iнтересах цiлой корони польськой к нему, Хмельницькому, присланнiï, а iменно єнерал Пнемевський з товариством... РОЗДIЛ 10 О том, для чого Хмельницький не в Чигиринi, но в Суботовi еелiл себе похоронити, i о суботовських єго грунтах чрез що єму досталися; о Чигиринськом i Терехтемировськом уïздах, здавна козакам голдовавших, потом неслушне чрез поляков отнятих; i краткоє, наконець, вспомненнє о войнi Хотинський. Аще кто любопитствуяй восхотiл би знати, для чого Хмельницький не в Чигиринi столечном i предковiчном градi козацьком, но в Суботовi по кончинi своєй велiл себе похоронити, будучи породи шляхетськой руськой, то да вiдаєт, iж он як за живота своєго не хотiл бути подданим лядським, так i по смертi не желал на общой в Чигиринi землi козацькой i уже тогда в подданствi Конецьпольського, хорунжого коронного бувшой, но на своєй iстой, власною кровiю заслужонной землi суботовськой, i в церквi каменной, тщанiєм i коштом єго созданной iзволил до дня судного опочивати. Бо Суботов осадил себi Хмельницький на грунтах i землях, кровiю i потами воєнними за посполитоє добро корони польськой, в многих воєнних оказiях, а особливе року 1621, яко Твардовський в книзi своєй на листi п'ятом потвержаєт, на морi Чорном по указу короля Жигмунта i сина єго Владислава ложенними. Iбо єгда король Жигмунт за свою обиду от турчина в зрадливом на Церорi альбо Цецорi при єнералу Жолкевськом войська польського i козацького розгромi i поразцi станулую хотяй одомстити, з Османом, царем турецьким, чрез сина своєго принц-Владислава i єнерала Ходкевича (о чом зри назадi лист) многодневную под Хотином отправовал щасливе войну; тогда по указу єго ж, Жигмунтовом, i принц-Владиславлем, немнiй i Хмельницький на Чорном морю з десятьма тисящами войська козацького роботал щасливе, з побiдою многих суден турецьких з арматами; i за тую-то вiрную службу єго, Хмельницького, преречонiє грунта i землi суботовськiє були єму перво от короля Жигмунта, потом от сина єго короля Владислава року 1636 на кролевствi Польськом по отцю своєм Жигмунту осiдшого, були єму вiчне наданнi i привiлеями обоïма королевськими ствердженi; которiï привiлеï при одобранню Суботова одобрал був Чаплинський обманою у Хмельницького, i, наконець, i голови єго стал би iскати; но свою первiє чрез Хмельницького потерял, не доп'явши того, з чого би в большую грiха проказу могл свою лядськую завел душу. Не хотiл альбовiм он, Хмельницький, в той чигиринськой землi погребен бути, которая уже тогда (яко вишше рiхом) неслушним i Ґвалтовним правом з поламаннєм древнiх прав войська запорозького одойшла була з-под властi козацькой в державу i подданство преречоному Конецьпольському i за которую чрез долгоє время бувшая з поляки єго, Хмельницького, война превеликоє i премногоє в обоïх сторонах кровi человiчеськой здiлала пролитiє; бо любо i вся по обоïх сторонах рiки Днiпра сущая Малая Росiя от древнiх i старовiчних времен бисть отчизною козацькою, обаче по заздростивом лядськом оною завладiнiï i свобод єя давнiх от'ятiï, повiт Чигиринський з Терехтемировським до того (ним Хмельницький зачал войну) временi найбарзiй зоставал козацьким прибiжищем i жилищем; яко i Твардовський в книзi своєй, Война Домова названной, в частi первой, на листi п'ятом же свiдительствуєт, до держави панов лядських (кромi самого кроля) бинаймнi не належачи. Єгда же тоє старожитноє право козацькоє над слушность i совiсть християнськую чрез поляков премiнено i Чигиринський повiт Конецьпольському, хорунжому коронному, по єго заздростливом прошенiï i неситном желанiï в подданство от короля надано, тогда Чаплинський (о нем же в початку войни Хмельницького довольно уже написалося), староста от Конецьпольського чигиринський, в творенiï кривд i обид людем i козакам пребравши мiру, коснулся тим же способом i єго, Хмельницького, утиснути i оскорбити, отнявши у него (яко i прежде о том уже написалося) не тiлько слободу єго Суботовськую зо всiми грунтами заслужонними, але i самого тюремним четверодневним между злодiями в'язеннєм i поличков данiєм шкаредне обезчестивши, загнал на Запорожжя i до Криму i запалил огнь войни козацькой на поляков... РОЗДIЛ 12 О iзбранiï Виговського на гетьманство по Хмельницьком, i о кореспонденцiï єго до запорожцов чрез нарочних посланих, з вираженнєм своєй повольностi; о посланню ïм, запорожцям, денег i отвiт к нему на тое от ïх, запорожцов. По кончинi i знаменитом погребенiï в Суботовi Богдана Хмельницького, гетьмана войськ запорозьких, єще i послов лядських енерала Пнемевського з товариством не отправляючи, чиниться между старшиною i черню войська городового запорозького рада о iзбранiï на мiсце Хмельницького нового гетьмана; о которий гонор iж Виговський скрито старался, того ради найбольшей i совiта от него проiсходило о постановленню гетьмана, яко ж i власная того на тот час витягала потреба, аби без власного господаря своєго подупадлая не сиротствовала Украïна; в котором на гетьманство iзбраннiï небезпомощними Виговському тогда були i послове помененнiï лядськiï, цале духом своïм до отступленiя от лiги росiйськой Виговського надхнувшiï, i яко словесними предложеннями, так i листовними предложеннями, так i листовними королевськими упевненнями, в ласцi королевськой крiпко єго умоцнивши. Аже при погребенiï Хмельницького кiлька полковников i полтавського Мартина Пушкаря 10 не було, того ради многоє в iзбранiï гетьмана було несогласiє i елекцiя тая чрез кiльканедiльноє время проволiкається, i полковники не булiï особним ординанцом в Чигирин на елекцiю гетьманськую призиваються; тiлько полковник полтавський Пушкар, провiдавши зачасу, что многiï благоволять iзбрати на гетьманство Виговського, а мiючи по нему особную свою антипатiю i недоброхотство, не тiлько на тую елекцiю з Полтави в Чигирин не поєхал, але i листоподавця отправил назад з бранними досадительними Виговському словами, чинячи єго недостойним того гетьманського уряду, а знаючи лучших i заслужених в войську запорозьком товаришов на тоє достоïнство. Сонм теди з старшини i чернi войська запорозького, в Чигирин на елекцiю гетьманськую собравшийся, едно от Виговського скорумпований, другоє пришлою ласкою i респектом єго обнадеженний, узнавши Пушкаря полтавського за противника волi своєй i добру общому, не дожидавшись єго вотов, но своïми єдногласними учинили Виговського гетьманом вотами; которий, на тоє гетьманськоє вступивши достоïнство i прислушащiє гоноровi гетьманському до рук своïх принявши клейноти, яко войсько городовоє запорозькоє i старшину по учрежденiï довольном розпустил в доми ïх, так i послов преречоннх польських з неотмiнною субмiсiєю своєю i доброжелательством ку коронi польськой отправил честно; а до Сiчi Запорозькой зараз виправивши нарочних своïх посланников, писал ко запорожцям таковий лист свой: Мосцi пане атамане кошовий войська низового запорозького зо всiм старшим i меншим товариством нам велца зичливiє мосцi панове i браття. На сих часах постигнула нас великая скорб i печаль, когда неублаганная смерть, отнявши от нас i от вас, всего войська запорозького, милого i доброго вождя i гетьмана нашого Богдана Хмельницького, земним застановила нас отдати єго нiдрам, що прошлого мiсяця августа по успенiï пресвятой дiви богородицi виполнивши, iз Чигирина в Суботов перенесши, подлуг єго ж небожчиковського пред кончиною желанiя, похоронили-сьмо там в церквi каменной, єго небожчиковським коштом созданной. Аже замедлили-сьмо о той небожчиковськой кончинi увiдомити вас, браттю нашу, тоє сталося тоє для того, iж по погребенiï небожчиковськом зараз так панове старшина єнеральная i полковники, яко i вся чернь войська запорозького, тут при погребенiï небожчиковськом бувшая, старалися о постановленiï себi нового гетьмана. Якая елекцiя для ïх же самих незгоди i несогласiя мусила чрез кiльканедiльноє время провлектися. Тепер зась божiïм благословенiєм i своïм согласним i єдинодушним словом они, панове старшина, i чернь войська запорозького iзбрали i постановили себi за вождя i гетьмана мене, Виговського, вручивши уже мнi i клейноти войськовiє, урядовi гетьманському належащiє; которiє я над хотiнiє моє хоча й i принял-єм до рук моïх, однак без волi i консенсу вас, браттi нашой всего войська низового запорозького, цале утверждатися на том гетьманськом урядi не хощу; бо яко ви, войсько низовоє запорозькоє, єсте-сьте корень i утвержденiє честi i вiковпомной слави прочiïм войськам городовим украïно-малоросiйським, iстой братiï своєй, так i вдасть ваша во iзбранiï i постановленiï себi гетьмана нехай первенствуєт i силу iмiєт. Вольно вам, браттi нашой, мене от того уряду отмiнити, а iного по своєму хотенiю на тоє достоïнство усмотрiти i утвердити; гди ж яко антицесор мой славной пам'ятi Богдан Хмельницький, що кольвек чинил в случаях за єго уряду бувших, то все чинил за вiдомом i порадою вас, браттi своєй всего войська низового запорозького, так i я, єсли непремiнно на своєм нинiшнем урядi зостану, тим же єго, антицесора моєго, путем, не упослiждаючи честi i сили вашой войська запорозького, ходити i волi вашой согласовати буду. I єсли ваша браттi нашой єдиногласная воля непремiнно мнi позволить на сем гетьманськом зоставати урядi, то при залеценню вам низького уклону моєго прошу велце вашмостей мосцi панства, аби-сьте i ку мнi такую свою братерськую заховали приязнь, любов i усердiє, яковую iмiли-сьте ку антицесору моєму, пану Богдану Хмельницькому, i в чом позовет случай воєнний, аби-сьте на защит i оборону отчизни своєя Малоросiйськiя мужественними i великодушними вспомогали мя силами своïми; який труд ваш єсли не от мене, то, певне, от бога i от матки вашой Малой Росiï наградитися вам может. Подлуг легацiï небожчиковськой пана Хмельницького на поминанiє душi єго в церквi тамошной сiчовой в серцях ваших братерських посилаєм вашмостем мосцi панству чрез сих нарочних наших двi тисячi талярей битих, а третюю з власной шкатули нашой; що вашмость мосцi панство вдячне iзвольте приняти i себi роздiлити, уконтентовавши слушне i служителей тамошнiх церковних i приказавши ïм цiлорочнiє сорокоустнiє за душу небожчиковськую i за наше спасенiє отправовати моленiя. Що все предложивши i о скорий на тоє ко нам отвiт упросивши, зичим упреймим серцем вашмостем мосцi панству милой браттi нашой доброго от пана бога здоров'я i щасливого на многiє лiта во всем узнавати повоження. З Чигирина септеврiя 16, 1657. Iоанн Виговський, новоiзбранний єго царського пресвiтлого величества войська запорозького i всея Малiя по боïх сторонах Днiпра сущея Росiï гетьман. На тот лист Виговський таковий от запорожцов з Сiчi учинен респонс: Ясневельможний обоïх сторон Днiпра малоросiйський i всего войська запорозького новоiзбранний гетьмане Виговський, нам велце милосцiвий пане брате i ласкавий благодiтелю. Двi увiдомлення скорбноє i радостноє в листi вашом панськом до нас, низового войська запорозького, чрез нарочних посланих присланном, одобрали-сьмо, з которих первоє, любо назбит серця наша печалiю наполнило i отяготило, же чрез неухронную смерть декретом бога вишняго жизнiю человiчеською владущого, лишили-сьмося гетьмана своєго, доброго вождя i тщаливого отчизни нашой от неприятелей оборонцi пана Богдана Хмельницького, которому по многих здешних земних подвигах i трудах, да подаст господь бог на лонi Авраамлi в райських селенiях вiчноє успокоєнiє, упрейме зичим. Однак другоє, вашой панськой мосцi на тот гетьманський уряд iзбранiє нас отчасти увеселило i печалi настоящой уменшило; гди осиротiлая отчизна наша нового вас себi господаря получивши, может за вашим предводительством певна бути оборони своєï от козней i навiтов неприятельських. Тiлько ж тоє iзбранiє i елекцiя ваша не повинна була без волi i совiту нашого всего войська низового запорозького чрез браттю нашу панов старшину єнеральную, полковников i войська городового украïнського зачинатися i вершитися; поневаж i небожчик Богдан Хмельницький не в Чигиринi, але на кошу нашом Сiчовом, не от городового, но от нас, низового войська запорозького начало своєго приял гетьманства i при нашом суккурсу, паче же при всесильной божественной помощi, первiє, первого своєй войни лiта, получил щасливе над неприятелем вiкторiï; а поневаж уже совершилася, то i ми для посполитого добра отчизни нашоï Малоросiйськой оноï елекцiï нарушати i розоряти не хощем, приписуючи тоє премудрому смотренiю божiю, звлаща єгда подлуг прислов'я, голос людський голос буваєт божий, согласуєм голосу i волi лядськой браттi нашой малоросiйськой, на тоє гетьманськоє достоïнство вашмостi мосцi пана iзбравшой i постановившой. Але слишачи в листi вашом панськом, до нас тепер писанном, таковий обiт i асекурацiю, же на том гетьманськом урядi зостаючи, мiєш путем антицесора своєго славной пам'ятi Богдана Хмельницького ходити, нас же, войсько низовоє запорозькоє, в ласцi своєй ховати i жадних новинок i затiвов без волi i ради нашой войськовой, звлаща єсли би тоє iшло о общоє отчизни нашой добро iли упадок, не вигинати. Що єсли самим вашмость мосцi пан виполнятимеш скутком, то i от нас, всего войська низового запорозького, можеш бути певен упреймоï ку себi приязнi i зичливостi i во всiх желанiях своïх неотмовних ефектов i войськових посилков. Тiлько ж заходить нас в тих ваших панських асекурацiях i облiгах нiякаясь вонтпливость, же по кончинi небожчика пана Хмельницького писал вашмость мосцi пан от себе єдного (яко з певного донесення увiдомили-сьмося) до найяснiйшой Яновой Казiмiровой королевой польськой, iщучи себi у неï ласки i ходотайства до королевського величества i хотячи подобно от високой держави i сильной протекцiï пресвiтлiйшого i самодержавнiйшого Алексiя Михайловича, монархи нашого всеросiйського отторгнутися, i по-прежнему до корони польськой отчизну нашу Малоросiйськую, премногою браттi нашой кровiю, воєнним оружiєм за предводительством покойного гетьмана нашого Богдана Хмельницького отсiкшуюся i свободившуюся, присвоïти i подклонити. Що єжелi так учинити мiєте непремiнно, то вiдайте зачасу, iж ми, войсько низовоє запорозькоє, в том волi вашой послiдовати не будем i титулу iзмiнничеського на славноє iм'я наше наволiкати не хощем. Да i сам вашмость мосцi пан iзволь тiлько розсмотрiти i совершенно уважити, под которим монархою лучшого себi вперед можем надiятися пожитiя? Чи под єдиновiрним православним государем царем московським, которого єще нi в чем не оскорбили? Чили под iновiрною, римськой отступничеськой релiгiï i заблужденiя сущею короною польською, от нас зiло роздраженною i оскорбленною, мiєм без вонтпливостi своï пришлого благополучiя опредiляти i записовати термiни. Товариство наше низовоє охотницькоє, на службi єго монаршой воєнной в Литвi i в Iнфлянтах бувшоє i оттоль до Сiчi повернувшоє, великою от великоросiянов себi явленною хвалиться ласкою i любовiю, якоï ми i вперед от них, а барзiй от добронравного i благосердного отця i добродiя нашого, єго царського пресвiтлого величества, чаєм i несумiнно надiємся, готовi будучи i самi за єго превисокую монаршую честь i православноє государство против всякого неприятеля єго зостановлятися i здоров'я нашого не щадiти. Єжелi теди ваша мость мосцi пан усмотрiл, що з сторони єго величества ку себi i ку отчизнi нашой неполезноє, то можеш без премiненiя своєй вiрностi чрез послов своïх о тоє к єго пресвiтлому величеству зо всiм войськом запорозьким i народом малоросiйським суплiковати i просити, i надiємся же не тiлько в великом, но i в найменшом желанiï i прошенiï вашом єго царськоє пресвiтлоє величество благодати своєя монаршiя отректи не iзволить; але уважаючи тоє, же i от нас всего войська запорозького крiпка i iздавна вожделiнная єго богохранимой православной державi от врагов креста господня турков i татаров, станула защита i охорона; i не возможет уже отселi тот общий неприятель християнський своïми многочисленними силами в єго царськую державу (як пред сим бувало) безпечне вкрочати i своïх бiсурманських под самою столицею корогви розвивати Що все уваживши i розсмотрiвши, iзволь вашмость мосцi пан подлуг своєй листовной к нам писанной ассекурацiï путем Хмельницького ходити, вiрностi своєй єго царському пресвiтлому величеству не отмiняти, а при помощi всесильной божественной, спольне з єго монаршими силами противу неприятелей своïх поляков за древнiє вольностi нашi зостановлятися i iго ïх от отчизни нашой Малоросiйськой навiки отсiкти. А єсли би iначей було, то певенi i так уже много лядськими нападаньми поврежденную отчизну Малоросiйську привел би вашмость мосцi пан до остатнего знищенiя i розоренiя, чого не зичим, а зичим при сем упрейме вашой вельможностi доброго от господа бога здоров я, i благофортунного в добрих i отчизнi полезних замислах ваших повоження. Дякуєм теж при сем велце вашой вельможностi за гостинець грошевий, которим нас по ласцi своєй обослати iзволил єси, i отслуговати тоє по силi нашой декларуєм i облiгуємся. З Сiчi септеврiя 25 року 1657. Павел Гомон, атаман кошовий, зо всiм старшим i меншим товариством войська єго царського пресвiтлого величества низового запорозького. ЛIТОПИС САМIИЛА ВЕЛИЧКА Вперше надруковано у вид.: Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке. Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии войска запорожского, 1720. Издана Временною комиссиею для разбора древних актов. К., 1848, т. I, VIII+454 + 51+XXX+II c.; K., 1851, т. II, 612 + XVII + III c.; K., 1855, т. III, IV+XII+568+2 c.; K., 1864, t. IV, XI+407+2 c. Перший том видано вдруге: Самiйяа Величка сказанiє о войнЂ козацкой з поляками. У Києвi. З друкарнi Украïнськоï Академiï наук. 1926. XVI+ 268 с. (Пам'ятки украïнського письменства. Видає Арехеографiчна комiсiя Украïнськоï Академiï наук, т. I). Лiтопис Величка видавався за автографом, що знаходиться в Ленiнградськiй державнiй публiчнiй бiблiотецi iм. М. Є. Салтикова-Щедрiна в колекцiï М. Погодiна, № 202. Автограф повнiстю не зберiгся. У першому томi бракує початку, нема кiнця першоï, другоï, третьоï, четвертоï i п'ятоï частин, що вiдтворюють подiï 1648 — 1652 рр. Цю прогалину видавцi заповнили матерiалом з другого твору С. Величка — Космографiï, у другому томi немає двох аркушiв. Третiй том, ймовiрно, залишився незакiнченим. Четвертий том складають документи, упорядкованi видавцями. Перший том — окремий твiр, в якому використанi поема польського поета Самiйла Твардовського Громадянська вiйна... надрукована 1681 р. у Калишi, книжка нiмецького iсторика Самiйла Пуфендорфа (Введение в историю европейскую), перекладена з латинськоï мови на росiйську i видана в Петербурзi в 1718 р., козацькi лiтописи, народнi перекази та iншi джерела. Має назву: Сказанiє о войнЂ козацкой з полякамi чрез ЗЂновiя Богдана Хмеллнiцкого гетмана войск запорожскiх в осмi лЂтех точiвшойся. А до дванадцяти лЂт у поляков з iншiми панствамi провлекшойся. Якою он, Хмелнiцкiй, при всесiлной помощи божественной, з козаками й татармi, от тяжкаго iга лядскаго вiбiлся й под вiсокодрежавноє пресвЂтлъйшаго монархi россiйскаго Алексiя Мiхайловiча владЂнiє доброволнЂ поддался. От авторов нЂмёцкого Самуила Пуфендорфiя, козацкого Самуила Зоркi и полского Самуила Твардовского, войну тую в кнiзЂ своєй Война Домова названой вЂршом полскiм опiсавшаго. НiнЂ же вкратцЂ стiлем гiсторiчним и нарЂчiєм малоросiйскiм справленноє и написанноє тщанiєм Самоила Велiчка канцелярiстi негдiсь войска запорожского в селЂ Жуках уєзду Полтавского. Року 1720. Цей титул, очевидно, пiзнiшого походження i пiдклеєний на окремому аркушi до автографа. Другий i третiй томи мають назву ПовЂствованiя лЂтописная о малоросiйских и iних отчасти поведенiях собранная и здє описанная. Перший том подiлено на частини, а частини — на роздiли; другий i третiй томи мають тiльки роздiли. До першого i другого томiв, як до окремих творiв, подано авторськi передмови. Уривки з першого тому лiтопису Самiйла Величка подаються за виданням 1926 р. 1 Броди — мiсто на Львiвщинi. 2 Xмельницький Тимiш Богданович (1632 — 1653) — дiяч визвольноï вiйни 1648 — 1654 рр., старший син Богдана Хмельницького. Був смертельно поранений пiд час героïчноï боротьби загону украïнських козакiв проти польсько-шляхетських i волосько-угорських вiйськ, якi облягали м. Сучаву. 3 Хмельницький Юрiй Богданович (бл. 1641 — 1685) — гетьман Украïни в 1659 — 1663 рр., молодший син Богдана Хмельницького. Зрадив Росiйську державу. У 1663 р. вiдмовився вiд гетьманства i постригся у ченцi. Захоплений у полон татарами, Ю. Хмельницький у 1677 р. султанським урядом знову був проголошений гетьманом, став марiонеткою в руках турецьких загарбникiв. У 1685 р. страчений турками у Кам'янцi-Подiльському. Козацькi лiтописцi довiльно висвiтлювали дiяльнiсть Юрiя Хмельницького. 4 Тетеря (Моржковський) Павло Iванович — гетьман Правобережноï Украïни в 1663 — 1665 рр. Належав до старшинськоï верхiвки, що була зв'язана з шляхетською Польщею, i виступав проти возз'єднання Украïни з Росiєю. Пiсля вiдмови Ю. Хмельницького вiд гетьманства оголосив себе гетьманом. Брав участь у походi 1664 р. польсько-шляхетського вiйська на Лiвобережну Украïну. 5 Галятовський Iраникiй (р. н. невiд. — 1688) — украïнський письменник, громадсько-полiтичний i культурний дiяч, автор збiрки проповiдей Ключ разумЂнiя1659, збiрки легенд Небо новое1665, полемiчно-публiцистичних трактатiв. С. Величко посилається на книжку I. Галятовського Скарбниця потребная или чудеса пресвятыя богородйци, Чернiгiв, 1676. 6 Тугай-Бей — перекопський мурза; весною 1648 р. за наказом кримського хана Iслама-Гiрея III очолив шеститисячний загiн татарськоï кiнноти, який воював на боцi селянсько-козацьких загонiв у битвах проти польсько-шляхетських вiйськ пiд Жовтими Водами i Корсунем. 7 Зоpка Самiйло — вигаданий украïнський козацький лiтописець XVII ст. С. Величко, подаючи його бiографiю, твердить, що вiн був особистим секретарем Богдана Хмельницького i вiв аж до смертi гетьмана щоденник, у якому описав подiï визвольноï вiйни 1648 — 1654 рр. Вiн нiбито виголосив промову на похоронi Богдана Хмельницького. Украïнська радянська iсторiографiя (M. Н. Петровський та iн.) довели нереальнiсть особи Самiйла Зорки. 8 Kосов Сильвестр (р. н. невiд. — 1657) — украïнський церковний дiяч i письменник, з 1647 р. киïвський митрополит. Виступав проти возз'єднання Украïни з Росiєю, але був противником Брестськоï церковноï унiï 1596 р. 9 Балабан Дiонiсiй — киïвський митрополит у 1658 — 1663 рр., виступав проти возз'єднання Украïни з Росiєю. 10 Пушкар Мартин (р. н. невiд. — 1658) — полтавський полковник в 1648 — 1658 рр. Належав до козацькоï старшини, що виступала за возз'єднання Украïни з Росiєю, брав участь у визвольнiй вiйнi 1648 — 1654 рр., виявив себе хоробрим, талановитим воєначальником. Очолив народне повстання на Украïнi проти гетьмана Iвана Виговського у 1657 — 1658 рр. Загинув у битвi пiд Полтавою.
ЛIТОПИС САМIЙЛА ВЕЛИЧКА


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация